ЛЕЛЕКА

Ходить бузько по мочарах

У червоних чоботярах,

Дивиться в прозору воду,

Ганить жаб’ячу породу:

"Боже, як мені набридло

Це моє болотне їдло,

Ці витрішкуваті жаби

Без найменшої приваби!

Десь читав я, що французи

Жаб їдять, як чорногузи.

Але в них ті жабенята -

Тільки на великі свята.

Ну, а я ж у свята й будні

Їм створіння ці паскудні;

на вечерю й на сніданок

Я ковтаю цих поганок.

А в обід на перше й друге -

Холодушки й зеленуги.

Так навчився з лелечати,

Та пора вже з цим кінчати.

Геть ненависну дієту!

Краще їсти з очерету

листя! Все! Доволі! Крапка!"

Втім, поглянув – скаче жабка.

Ось вона! – завмер лелека.

Придивляється здалека

І підходить неквапливо

Він до неї - "Що за диво ?!

Не така вона й почварна,

Просто навіть дуже гарна.

Очі завеликі трішки,

Та зате які там ніжки!

Граціозна, наче скрипка,

Жабка-лапка, жабка-рибка.

Викупана, чиста, свіжа,

Рай солодкий, а не їжа!"

І дієту він ламає:

Клац! – і жабки вже немає.