...

Ходить бузько по мочарах
У червоних чоботярах,
Дивиться в прозору воду,
Ганить жаб’ячу породу:
“Боже, як мені набридло
Це моє болотне їдло,
Ці витрішкуваті жаби
Без найменшої приваби!
Десь читав я, що французи
Жаб їдять, як чорногузи.
Але в них ті жабенята -
Тільки на великі свята.
Ну, а я ж у свята й будні
Їм створіння ці паскудні;
на вечерю й на сніданок
Я ковтаю цих поганок.
А в обід на перше й друге -
Холодушки й зеленуги.
Так навчився з лелечати,
Та пора вже з цим кінчати.
Геть ненависну дієту!
Краще їсти з очерету
листя! Все! Доволі! Крапка!”
Втім, поглянув – скаче жабка.
Ось вона! – завмер лелека.
Придивляється здалека
І підходить неквапливо
Він до неї -
“Що за диво ?!
Не така вона й почварна,
Просто навіть дуже гарна.
Очі завеликі трішки,
Та зате які там ніжки!
Граціозна, наче скрипка,
Жабка-лапка, жабка-рибка.
Викупана, чиста, свіжа,
Рай солодкий, а не їжа!”
І дієту він ламає:
Клац! – і жабки вже немає.

...