У хаті в нас
з недавніх пір
завівся дуже дивний звір.
Живе собі
і геть не йде.
А звуть його:
не-знаю-де.
Учора,
щойно я заснув,
мої штанці він проковтнув!

Та що там ті одні штанці?!
А кольорові олівці?!
А мій улюблений блокнот?!
А синій зошит мій для нот?!
Хустинок – п’ять!
Шкарпеток – шість!
Він і мене вже скоро з’їсть!

Відстати я його просив,
Цукерки я йому носив.
Усе дарма!
Усе дарма!
Прокинувсь -
знов чогось нема!
- Ну, годі з мене, – я сказав.
І за порядком стежить став.
В шухляду клав я олівці
і вішав на стілець штанці.
Безладдя
звів я нанівець.
І звірові
прийшов кінець!