Про назву концтабору Бухенвальд
Як близько звідси Веймар гомонів!
А тут — навіки мовкли голоси...
Мене проймає невимовний гнів,
Бо й край мій зветься: Букові ліси.
Давно було це: килим з ніжних трав
Ліс буковий, так пам'ятний мені.
Хлопчиськом на поляні я лежав,
Пливли біляві хмари в вишині.
О лютий час, що сон дитячий стер
І кожен спомин взяв у колію!..
Коли я чую слово це тепер —
Не можу юність згадувать свою.
Бо в спомини мої вповза кошмар,
Який виймає серце із грудей:
А чи оте біляве пасмо хмар
Було не димом спалених людей? (Переклад Петра Рихла)
Жанр: патріотична лірика.
Тема: розповідь про назву концтабору Бухенвальд та гіркі спомини про його страждання та трагедію.
Ідея: заклик не забувати жахи фашизму.
Мета: засудження фашизму, застерегти людство від страждань та лиха війни.
Художні засоби.
Епітети: невимовний гнів, з ніжних трав, біляві хмари, лютий час, біляве пасмо.
Персоніфікація: «Веймар гомонів», «мовкли голоси», «пливли хмари», «вповзе кошмар».
Метафора: «лютий час, що сон дитячий стер», «виймає серце із грудей», «біляве пасмо хмар».
Риторичне запитання : «А чи оте біляве пасмо хмар Було не димом спалених людей?».
Контраст (антитеза): «Як близько звідси Веймар гомонів! А тут — навіки мовкли голоси».
У першій строфі образно протиставляється німецька культура («Як близько звідси Веймар гомонів!») й фашистська ідеологія знищення («А тут — навіки мовкли голоси»), адже Веймар пов'язаний з життям і творчістю двох німецьких геніїв Ґете і Шиллера, а назва концтабору Бухенвальд дослівно переводиться – «букові ліси». Автор – виходець із Буковини, краю буків, виражає особисте ставлення до зображуваних подій («Мене проймає невимовний гнів»).
У другій строфі дитинство ліричного героя на фоні чудової природи вказує на гармонію та щастя ліричного героя, коли він був ще малим («Давно було це: килим з ніжних трав … Ліс буковий, так пам'ятний мені. Хлопчиськом на поляні я лежав»).
У третій строфі ліричний герой не може згадувати свою юність, бо її затьмарила жахлива війна («о лютий час, що сон дитячий стер»), що затискає кожну людину, відбираючи свободу та навіть можливість жити («І кожен спомин взяв у колію»).
У четвертій строфі ліричний герой ділиться думкою про те, що жахіття війни поділили його життя на «до» і «після», залишивши незагоєні душевні рани на все життя («Бо в спомини мої вповза кошмар, Який виймає серце із грудей»). Антитеза поглиблює особисту трагедію героя через пережиті страждання, які принесла війна багатьом народам («А чи оте біляве пасмо хмар Було не димом спалених людей?»). Автор, якому довелося пережити воєнне лихоліття (бо заступництво друзів врятувало Шпербера від нацистських таборів), закликає людство не допускати війни в майбутньому.
З історії.
Бухенвальд (з нім. буковий ліс) — один із найбільших концтаборів на території фашистської Німеччини, що був розташований неподалік м. Веймара. З 1937 по 1945 р. у таборі перебувало майже чверть мільйона людей. Кількість жертв становить близько 60 тисяч чоловік.
Концтабір знаходився неподалік від міста Веймара — одного з найважливіших культурних осередків Німеччини. Основоположник нацизму любив і шанував Веймар як символ національної культури, прагнув перетворити його на взірцеве місто нової Німеччини. За його задумом, поряд з таким містом мала бути сувора «виправна колонія для не гідних жити в нацистській державі». Однак за межами нацистської ідеології це сприймалося як поєднання непоєднуваного, трагічне співіснування гуманістичної культурної традиції та антигуманістичної політики в самому серці Німеччини.
У своєму вірші Маргул-Шпербер натякає не лише на ганебну близькість Веймара та Бухенвальда, а й на певні перегуки між назвами концтабору і його рідної землі: дослівно «Бухенвальд» перекладається як «буковий ліс»; Буковина — край буків. Через такі перегуки поет висвітлює свою особисте відношення до Німеччини, її історії, культури, зрештою — до тих трагедій, що відбувалися на німецькій землі за часів нацизму й Другої світової війни.