Хто пізно так мчить у час нічний?

То їде батько, з ним син малий.

Чогось боїться і мерзне син —

Малого тулить і гріє він.

— Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?

— Король вільшаний он там стоїть!

Він у короні, хвостатий пан!

— То, сину, вранішній туман!

«Любе дитя, до мене мерщій!

Будемо гратись в оселі моїй,

Квіти прекрасні знайду тобі я,

У злото матуся одягне моя».

— Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене!

— Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля!

«Хлопчику любий, іди ж до нас!

Дочки мої у танку в цей час,

Дочки мої тебе прийдуть стрічать,

Вітати, співати, тебе колихать!»

— Мій тату, мій тату, туди подивись!

Он королівни вільшані зійшлись!

— Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють в далині!

«Мені, хлопче, люба краса твоя!

З неволі чи з волі візьму тебе я!»

— Мій тату, мій тату, він нас догнав!

Ой, як болюче мене він обняв!

Батькові страшно, батько спішить,

В руках його хлопчик бідний кричить;

Насилу додому доїхав він,

В руках уже мертвий лежав його син.