Загрузка...

            ДОБРЕ ВМИРАТИ ТОМУ...

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, 

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах. 

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі 

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи, 

З матір'ю милою, з батьком старим на чужині блукати, 

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. 

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить, 

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача. 

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє, 

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом. 

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи 

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю, — 

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно. 

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя. 

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою, 

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть. 

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте, 

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою. 

Віком похилих, у кого слабкі вже коліна, 

ніколи Не покидайте старих, з битви утікши самі. 

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних 

Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, — 

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий, 

Дух свій відважний віддасть, лежачи долі в пилу, 

Рану криваву свою не забувши руками закрити, — 

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам 

Тіло старе без одежі! А от юнакові — все личить, 

Поки ще днів молодих не осипається цвіт. 

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він — 

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах. 

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане, 

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

                           (Переклад Г. Конура)

 

 

Загрузка...