БАРВНОШАТНА ВЛАДАРКО, АФРОДІТО...

Барвношатна владарко, Афродіто, 

Дочко Зевса, 

підступів тайних повна, 

Я молю тебе, 

не смути мені ти 

Серця, богине, 

Але знов прилинь, 

як колись бувало: 

Здалеку 

мої ти благання чула, 

Батьківський чертог 

кидала й до мене,

На колісниці 

Золотій 

летіла ти. 

Міцнокрила

Горобина зграя, 

її несучи, 

Над землею темною,

наче вихор, 

Мчала в ефірі. 

Так мені являлася ти, блаженна, 

З усміхом ясним

на лиці безсмертнім: 

„Що тебе засмучує, 

що тривожить, 

Чом мене кличеш? 

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна

У ярмо любовне тобі? 

Зневажив

Хто тебе, 

Сапфо? 

Хто тікає –

скрізь піде за тобою, 

Хто дарів не взяв –

сам дари везтиме,

Хто не любить нині,

полюбить скоро, 

Хоч ти й не схочеш...” 

O, прилинь і знов, 

од нової туги

Серце урятуй,

сповни, що бажаю,

Поспіши мені, 

вірна помічнице, 

На допомогу. 

                   (переклад Г. Кочура)