СОНЕТ 66
Я кличу смерть - дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот,
На честь фальшиву, на дівочу вроду
Поганьблену, на зраду в пишноті,
На правду, що підлоті навдогоду
В бруд обертає почуття святі,
І на мистецтво під п'ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служника!
Я від всього цього помер би нині,
Та як тебе лишити в самотині?
Переклад Д.Павличка.
***
Втомившись жить, всесильну смерть зову.
Не бачити б, як доблесть жебракує,
Неправда душить істину живу
І над любов’ю зрада торжествує;
Дівочу цноту, віддану на глум,
Приниження й поневіряння честі,
Не поступ, а метання, спіх і тлум,
І похвалу, настояну на лесті;
Беззубу силу, мову муз німу,
І дурість, до хули й повчань охочу,
І мудрість, що не зна себе саму,
І зло, яке добром назватись хоче.
Втомившись цим, вже не бажаю жить,–
Та як тебе самотнім залишить?
Переклад Віктора Марача
СОНЕТ 116
Перешкоджати двох сердець єднанню
Не стану я. Не визнає замін
Любов, не підкоряється бажанню.
Їй не страшні ні відстані, ні тлін.
О ні! Вона, мов сонцесяйна мітка,
Яку не згасять бурі і туман,
Немов зоря, мов Аріадни нитка,
Всім, хто в житті бреде серед оман.
Любов не ходить в дурниках у Часу,
Що все стинає, рівня вона з ним:
Хоч щедро тратить дні свого запасу –
Воскреснуть здатна й спомином одним.
Якщо ж це лжа, що в слові залишив, –
То не кохав ще й не писав віршів.
Переклад Віктора Марача
СОНЕТ 130
Ніщо супроти сонця її очі,
З коралом не зрівняєш губ жагу,
Не білосніжна шкіра перс дівочих,
Волосся ж – дріт, що сплівсь в косу тугу;
Я бачив роз пелюстки незрівнянні,
Та на її щоках не знайдеш їх,
Й нема нічого в запаху й диханні
Від аромату квітів лугових;
Приємний в неї голос, але нині
Звучить для мене музика миліш;
Не бачив ще, яка хода в богині,
Кохана ж по землі ступає лиш.
І все ж вона собою тих затьмить,
Що ідеалом нам здались на мить.
Переклад Віктора Марача