ГАЛЕРНИК

На галері, на турецькій 

I до лави там прикутий, 

Руки на весло поклавши, 

Очі втупивши додолу, 

Він, драгутівський невільник, 

Біля узбереж Марбельї 

Нарікав під звук суворий 

Ланцюга й весла своїх: 

"О святе іспанське море, 

Славний береже і чистий, 

Коне, де незмірна безліч 

Сталася нещасть наморських! 

Ти ж бо є те саме море, 

Що прибоями цілує 

Краю батьківського мури, 

Короновані і горді. 

Про дружину принеси ти 

Вістку і скажи, чи щирі 

Плач її і всі зітхання, 

Що мені і тут лунають. 

Бо якщо полон мій справді 

Ще оплакує, як легко 

Ти могло б південні води 

Перлами перевершити! 

Дай же, о криваве море, 

Відповідь; тобі не тяжко 

Це вчинити, якщо правда, 

Що і води мають мову. 

Але ти німуй, о море, 

Якщо смерть її забрала; 

Хоч цього не сміє статись, 

Бо живу я поза нею, 

Бо прожив я десять років 

Без свободи і без неї 

В вічній каторзі при веслах 

Не вбиває сум нікого". 

Враз потужно розгорнулось 

Шестеро вітрил галерних, 

I звелів йому наглядач 

Всю свою ужити силу.

           Переклад Михайла Ореста