Інші завдання дивись тут...

© Барна Р., 2019  

Серія "Вчимось разом" до підручника 

"Українська мова. Буквар 1 клас Пономарьова К."

(використані цитати з підручника у лапках або прописом)

СТОРІНКА 98

Поділ  на склади

� Днів у ти-жні рів-но сім — на-зви вив-чи-мо у-сі. По-не-ді-лок — пер-ший день, а за ним вів-то-рок йде. Да-лі се-ре-да, че-твер — твер-до зна-ю я те-пер. Пі-сля п'я-тни-ці — су-бо-та, де кін-ча-є-ться ро-бо-та. Ну, а сьо-мий день я-кий? Та зви-чай-но ж — ви-хі-дний (В. Слєпцов)

Хто во-ни?

Їх в ро-ди-ні рів-но сім, і во-ни ві-до-мі всім. Йдуть во-ни зав-жди по чер-зі, за о-ста-ннім — зно-ву пер-ший. Ві-ком рів-ні всі бра-ти. Спро-буй їх на-зва-ти ти.

Відгадка: дні тижня

 

СТОРІНКА 99

� Хто мо-ло-дець?

Вран-ці ми із до-брим ді-лом при-ві-та-ли по-не-ді-лок. Ні-чень-ка ми-ну-ла ско-ро, — тру-до-вий і-де вів-то-рок. Спри-тна, вмі-ла, мо-ло-да вже на-ста-ла се-ре-да. Йде че-твер-тий день те-пер, на-зи-ва-є-ться че-твер. Ді-ло до-бре ла-ди-ться, як на-ста-ла п’я-тни-ця. До-ма скрізь ки-пить ро-бо-та, як по-чав-ся день — су-бо-та. А су-бо-та з хлі-бом-сі-ллю при-ве-ла се-стру — не-ді-лю.  Ось і ти-жне-ві кі-нець, хто тру-див-ся — мо-ло-дець (С. Жупанин)

Дні тижня: понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота, неділя.

� 1) У тижні сім днів

2) Понеділок починає тиждень. А неділя його закінчує

3) Мені найбільше подобається неділя. Цей день тижня – вихідний

4) Як ти проводиш вихідні?

 

СТОРІНКА 100

Із два-над-ця-ти бра-тів тро-є зем-лю при-кра-ша-ли, тро-є сон-цем зі-грі-ва-ли, тро-є си-па-ли до-ща-ми, тро-є ві-я-ли сні-га-ми. Як же зва-ти цих бра-тів?

Відгадка: місяці

Від зи-ми до зи-ми

Сі-чень сі-че, лю-тий лю-ту-є, бе-ре-зень пла-че, кві-тень кві-ту-є. Тра-вень під но-ги сте-лить тра-ви-цю. Чер-вень скла-да-є сі-но в ко-пи-ці. Ли-пень ме-до-вий бджі-лок ча-ру-є. Сер-пень чу-до-вий бул-ки да-ру-є. Ве-ре-сень тру-сить гру-ші в са-до-чку. Жов-тень га-пту-є кле-ну со-ро-чку. Йде ли-сто-пад, за-сте-ля ки-ли-ми. Гру-день над-хо-дить — по-ча-ток зи-ми (Ф. Петров)

 

СТОРІНКА 101

На малюнках такі пори року: зима, весна, літо, осінь. Місяці кожної пори такі: грудень, січень, лютий у зими, березень, квітень, травень у весни, червень, липень, серпень – літні місяці, вересень, жовтень, листопад восени.

Скіль-ки мі-ся-ців у ро-ці? Ну, хто зна-є, го-во-ри! Я-кий з них ве-се-лі-ший для ма-ло-ї ді-тво-ри? (К. Перелісна)

Який місяць тобі подобається найбільше?

 

СТОРІНКА 102

Що зро-би-ти, щоб у-дві-чі ви-да-вав-ся торт сма-чні-шим? Що зро-би-ти, щоб у-дві-чі ко-жен день для вас по-біль-шав? Щоб і ра-до-сті, і ща-стя вам бу-ло — аж ні-де ді-ти! А не-ма-є тут се-кре-ту. Тре-ба з дру-гом по-ді-ли-тись! (А. Костецький)

� Заголовок: «Більший апельсин», «Коли буває більшим апельсин?»

Чий а-пель-син біль-ший

Вий-шов Ми-шко у двір з а-пель-син-ом. І Ва-лер-чик теж ви-ніс а-пель-син, та та-кий ве-ли-кий, як два ку-ла-ки. Ва-лер-чик лю-бить, щоб у ньо-го зав-жди все було най-біль-ше і най-кра-ще.

На ла-во-чці си-ді-ла баб-ця Ка-тря. Ва-лер-чик пі-дій-шов до не-ї й пи-та-є:

— Прав-да, мій а-пель-син біль-ший за Ми-шків?

— Не зна-ю, — за-гад-ко-во у-смі-хну-ла-ся баб-ця. — Я по-мір-ку-ю, то-ді ска-жу.

По-ки во-на мір-ку-ва-ла, Ва-лер-чик свій а-пель-син з'їв. І Ми-шко теж з'їв. Тіль-ки ї-ли во-ни не о-дна-ко-во.

Ва-лер-чик о-бдер з пло-ду шкір-ку й ку-сав йо-го, як я-блу-ко. А Ми-шко по-ді-лив на доль-ки й ро-здав по од-ній у-сім, хто грав-ся у дво-рі. А со-бі ли-шив тіль-ки дві.

Пі-сля цьо-го Ва-лер-чик ви-тер ру-ка-вом со-ро-чки ро-та й пи-та-є в баб-ці Ка-трі:

— Ви вже по-мір-ку-ва-ли? У-же мо-же-те ска-за-ти, чий а-пель-син біль-ший?

— Ав-жеж, по-мір-ку-ва-ла, — ка-же баб-ця. — Ми-хай-ли-ків був у п'ять ра-зів біль-ший за твій. Йо-го а-пель-син он скіль-ки ді-ток ї-ли! А тво-го ви-ста-чи-ло тіль-ки то-бі (В. Карасьова)

 

СТОРІНКА 103

� 1) Валерик очікував від бабусі почути, що його апельсин більший

2) Менший за розмірами апельсин щедрого Михайлика покуштували багато діток

 

СТОРІНКА 104

За-со-ба-ка-ли гав-ки, за-ки-ця-ка-ли няв-ки, за-жа-ба-ли ква-ки, за-кач-ка-ли кря-ки, за-ко-зя-ка-ли ме-ки, за-ба-ра-ни-ли бе-ки, за зір-ки схо-ва-лось не-бо, пе-ре-став у-се, як тре-ба (Т. Лисенко)

Загавкали собаки, занявкали киці, заквакали жаби, закрякали качки, замекали кози, забекали барани

Нав-пакій-ко

Цей ма-лий Сер-гій-ко — хло-пчик-нав-па-кій-ко. Зран-ку і до но-чі ка-же він: «Не хо-чу!» Вже за-му-чи-ли-сь бать-ки — все він роб-ить нав-па-ки. О-сінь, дощ, ка-лю-жі, ві-тер, пов-дя-га-ли кур-тки ді-ти, пов-зу-ва-ли чо-бі-тки, а Сер-гій-ко — нав-па-ки: шор-ти з ша-фи ви-тя-га-є та сан-да-ли-ки взу-ва-є.

Ніч на-ста-ла, тре-ба спа-ти, по-чи-на-є він стри-ба-ти. Ко-жен ве-чір хло-пчик ка-же, що у ліж-ко він не ля-же. І нав-чи-лись ма-ма й та-то Нав-па-кій-ком ке-ру-ва-ти: зро-бить хло-пчик за-люб-ки те, що про-сять, нав-па-ки.

«Хліб не їж, за-лиш для ми-шки!» — про-ков-тне у-весь до кри-шки. «Мо-ло-ка не пи-ти зран-ку!» — ви-пи-ває ма-хом склян-ку. «Не скла-дай сво-ї ма-шин-ки!» — при-бе-ре їх за хви-лин-ку. Ду-же про-сто з ним справ-ля-тись. Став він стриг-тись і ку-па-тись, ї-сти, спа-ти, ру-ки ми-ти, те, що тре-ба, те й ро-би-ти. Бо при-ду-ма-ли бать-ки вчи-ти си-на нав-па-ки! (за Т. Лисенко)

 

СТОРІНКА 105

� 1) Неслухняний Сергійко робив усе навпаки

2) Коли батьки просили його щось зробити навпаки, у Сергійка виходило те, що треба

3) Осінь, дощ, калюжі, вітер, повдягали куртки діти, повзували чобітки, а Сергійко — навпаки: шорти з шафи витягає та сандалики взуває

Ніч настала, треба спати, починає він стрибати

«Не складай свої машинки!» — прибере їх за хвилинку

 

СТОРІНКА 106

Ска-за-ла Ми-ша сво-їм Ми-ше-ня-там, щоб слу-ха-ли-ся ма-те-рі як слід. Щоб із нори не смі-ли ви-гля-да-ти, бо по-руч хо-дить стра-хо-лю-дний Кіт. А Ми-ше-ня-та й чу-ти не хо-ті-ли, во-ни Ко-та за хво-сти-ка ло-ви-ли (М. Сингаївський)

� Заголовок «Кмітлива мишка»

Ми-шка, Кіт і гар-буз

Я-кось на-две-чір у-пій-мав Кіт Ми-шку.

— Що зі мно-ю бу-де?—за-бід-ка-ла-ся Ми-шка.

— З'їм те-бе! — ска-зав Кіт.

— А що ти сьо-го-дні їв на сні-да-нок?

— Ми-шу.

— А на о-бід?

— Теж ми-шу, — мур-кнув Кіт і прим-ру-жив зе-ле-ні о-чі. — А на ве-че-рю бу-деш ме-ні ти.

— Ой, як не-ро-зва-жли-во! — по-хи-та-ла го-ло-во-ю Ми-шка. — Ти без-пе-рер-вно ї-си о-дна-ко-ву ї-жу. От і за-по-ді-єш сво-є-му здо-ро-в'ю шко-ду. То-бі не-о-дмі-нно тре-ба по-ку-шту-ва-ти чо-гось ін-шо-го. Ну хоч би й гар-бу-за.

Кіт зля-кав-ся за сво-є здо-ро-в'я і ска-зав:

— Гар-буз ве-ли-кий. Як йо-го ї-сти?

— Ві-дне-си ме-не до гар-бу-за, — мо-ви-ла Ми-шка. — І я о-хо-че то-бі по-ка-жу.

Кіт у-зяв Ми-шку за шкі-ру й по-ніс.

— Тіль-ки не ду-май, що я від-пу-щу те-бе, — мо-вив він су-во-ро. — Пі-сля гар-бу-за все о-дно ві-зьму-ся за те-бе.

— Будь ла-ска, — по-смі-хну-лась Ми-шка. І по-ча-ла по-ка-зу-ва-ти, як ї-дять гар-буз.

Кіт не-зчув-ся, як Ми-шка про-гри-зла дір-ку й ша-сну-ла в гар-буз.

— Ов-ва! — зди-ву-вав-ся він. — Гар-буз про-ков-тнув Ми-шку! До-бре, що я не став йо-го ї-сти. А то він би ков-тнув і ме-не (Ено Рауд)

 

СТОРІНКА 107

� 1) Кмітливий – тямущий, розумний. Нерозважливо – нерозсудливо, необдумано, необачно

2) Мишку можна назвати кмітливою

 

СТОРІНКА 108

Ї-ду, ї-ду на ко-ні, а му-ра-шка — на ме-ні. Геть ме-ні не важ-ко так вез-ти му-ра-шку, бо я ї-ду на ко-ні, а му-ра-шка — на ме-ні (С. Шаповалов)

� Заголовок: «Дужі комашки», «Мураха», «Маленька комаха», «Про мурашку», «Мурашка»

Ма-лень-ка му-ра-ха

Я-кось Пе-трусь із Ми-шком на-тра-пи-ли на му-ра-шник. Ви-со-чень-кий та-кий, аж не ві-ри-ться, що йо-го збу-ду-ва-ли дрі-бнень-кі ко-ма-шки.

— О-го, я-кий ве-ли-кий, — ска-зав Пе-трусь.

— Та де там ве-ли-кий, — за-пе-ре-чив Ми-шко. Він зав-жди за-пе-ре-чу-вав щось Пе-тру-се-ві, а-би по-ка-за-ти, що біль-ше зна-є.

— А я-кі ці ко-ма-хи ду-жі!

— Та як-і во-ни ду-жі? Са-мих он ле-две ви-дно, — вів сво-є-ї Ми-шко.

— Ні, ти тіль-ки глянь. Тра-вин-ку тя-гне в п'ять ра-зів біль-шу за се-бе.

— Скіль-ки там то-ї тра-вин-ки, — не зда-вав-ся Ми-шко. — Са-ма за ві-тром ле-тить.

— А ця! По-ди-ви-ся: бі-лу по-ду-ше-чку тя-гне, — ди-ву-вав-ся Пе-трусь.

— Теж ме-ні по-ду-шка, не біль-ша зер-ни-ни. Та мен-ших ко-мах, ніж о-ці, й не бу-ва-є.

— І ба-чить, ку-ди тре-ба тяг-ти.

— Та в них і о-чей не-ма-є! — не вга-вав Ми-шко.

Са-ме тут я-кась із му-рах за-лі-зла Ми-шко-ві під хо-ло-шу і так ку-сну-ла, що він аж під-ско-чив.

— О-го, як гри-зну-ла! — скри-кнув Ми-шко.

— Та де там, — у-смі-хнув-ся Пе-трусь. — Му-ра-хи та-кі ма-ле-нькі, що в них і зу-бів не-ма-є (В. Шкляр)

 

СТОРІНКА 109

� 1) Мишко завжди заперечував щось Петрусеві, аби показати, що більше знає

2) Коли маленька мураха боляче вкусила Мишка, Петрусь заперечив Мишкові

 

СТОРІНКА 110

По-сва-рив-ся з бра-ти-ком і о-дин гу-ля-ю, бо у грі «Пі-ра-ти-ки» він пе-ре-ма-га-є. За-бе-ру сви-сто-чок, чов-ни-ки і крей-се-ри! Гра-ю сам в ку-то-чку! Тіль-ки щось не ве-се-ло… (Єв. Юхниця)

� Заголовок «Жадібність», «Чому Левко один?», «Жадібний Левко», «Про новий велосипед»

Но-вий ве-ло-си-пед

Лев-ко при-ї-хав на май-дан-чик на но-во-му ве-ло-си-пе-ді. Ві-дра-зу йо-го о-то-чи-ли ді-ти.

— Дай про-ї-ха-тись, — про-сять.

— І ме-ні, і ме-ні.

— Ні-ко-му не дам, — ві-дма-хнув-ся Лев-ко. — Я ще й сам не на-ка-тав-ся.

І за-кру-жляв нав-ко-ло кві-тни-ка, гу-чно си-гна-ля-чи.

А хло-п'я-там ще дуж-че за-кор-ті-ло про-ї-ха-ти-ся на но-во-му ве-ло-си-пе-ді.

— Дай спро-бу-ва-ти, — не ві-дста-ва-ли во-ни. Лев-ко і слу-ха-ти не хо-тів — ї-здив сам. Про-си-ли, про-си-ли ді-ти та й по-ча-ли роз-хо-ди-тись.

Вре-шті на-бри-дло Лев-ко-ві ка-та-ти-ся. Ві-двіз ве-ло-си-пед до-до-му, а сам зно-ву ви-біг на май-дан-чик. Пі-дій-шов до гой-дал-ки.

— Зу-пи-ніть, і я ся-ду, — про-сить він.

Хло-п'я-та ні-би й не чу-ли — ще дуж-че роз-гой-ду-ва-ли-ся. О-бра-зив-ся Лев-ко, пі-дій-шов до дів-ча-ток — во-ни в пі-ску гра-ли-ся. А-ле й ті не звер-ну-ли на ньо-го у-ва-гу. Тіль-ки хтось про-ка-зав:

— І-ди, ка-тай-ся на сво-є-му ве-ло-си-пе-ді... (М. Стеценко)

Інші завдання дивись тут...