Лісова чарівниця танцює , кружляє на галявині . Раптом вона бачить засмучену білочку.

Чарівниця :

- Чому плачеш , білко дорога ?

Білка з сумом говорить :

- З подругами лісовими довго я гуляла, та й усе на світі ми позабували. Cтрибала , гасала та й біди зазнала, ніжку я зламала. Зима наступає, а їжі немає.

Лісова чарівниця :

-Я допоможу тобі. Тепер удвох ми швидше впораємось. Всяк інколи робить помилки. Але справжні та щирі друзі завжди допоможуть у скрутну хвилину.

Білка трохи з посмішкою :

- Добре.

Чарівниця та білочка, тримаючись за руки, пішли у ліс. Побачили високу ялину і на самім її вершечку багато шишок.

Білочка й говорить :

- Як тепер я зможу вилізти на таке високе дерево ? Давай попросимо лісорубів зрубати ялинку, тоді я зможу запасти на зиму багато шишок.

Чарівниця :

- Коли дерево здорове та живе, його не можна рубати, бо за ними заплаче матінка-природа.

Білка :

- І що ж нам робити? Давай візьмемо драбину, я бачила її неподалік у дворі одного господаря.

Чарівниця :

- Негарно без дозволу брати чужі речі. І у школі не надумай взяти чужого олівця, бо засумує його власниця.

Білочка:

- Тепер я уже знаю , що не можна робити погано іншим.

Чарівниця :

- Нарешті, я можу використати свою чарівну паличку. Вона робить те, що я захочу. Але виконує мої бажання тільки для тих, у кого добре та чисте серце, хто багато працює та любить природу.

Білочка:

- Я теж стану справжнім другом природи і не буду лінуватись.

Чарівниця махає чарівною паличкою. Звідкись з’являється молоток, як живий, працює із цвяшками. Дощечка до дощечки. І вже готова драбинка.

Білочка:

- Зачекай, та чому ти зразу не використала чарівну силу палочки ?

Чарівниця:

- Я хотіла тебе навчити бути мудрою. Ти ж зрозуміла урок ?

     Білочка та чарівниця назбирали шишки. Потім щасливі розійшлися своїми стежками. Білочка чемно виконувала поради чарівниці, і завжди з радістю розказувала всім лісовим мешканцям про цю незвичайну пригоду, про надану допомогу.