КАЛИНА-ДІВЧИНА

  Було це за давніх часів, коли на українській землі хмарами шугали татарські орди. Неначе смерть, налітали вони на села і нищили все.

  Надворі стояла золотиста осінь. Все тануло в золотавому, оранжевому, багряному кипінні. Було досить тепло, тільки прозорі килимки бабиного літа

нагадували про осінню пору. Ще зранку всі поїхали на ярмарок. У селі залишились тільки сивобороді дідусі і сільська красуня Килина. До чого вже

гарна була! Сумно тобі на душі, глянеш на неї — і смуток враз зникне; струнка, русявокоса, очі блакитні — шматочки неба в погожу днину, брови чорні, наче очеретинки навкруг голубих озерець. Та жаль одне, що сирітка.

  Люди гомоніли, що земля — то її ненька, а ліс предковічний — батько. Хто його знає. А Килина бігала часто полями і все питала: "Земле рідна, матінко

люба, чого ти мовчиш? Розкажи мені казку, скажи ніжне слово, тільки не мовчи!" А то ще забреде зранку в ліс і ходить-блукає цілісінький день, з деревами мову веде, з птицями співає. І виросла дівчина красунею.

  Вже сонечко мало ось-ось перекинутись у безвість неба, а людей із ярмарку все не було.

  Раптом на сході закуріло, долинули тупіт і крики. Через деякий час люди розгледіли, що то вершники. Хвилина — і вони були в селі. Половили всіх,

закували в кайдани, а оселі спалили. Ще довго мерехтіли червоні відблиски в сонячному світлі. Пролетіла як мить ніч. А на світанку вороги розпочали

розправу. Одна за одною скочувались буйні голови в зелену траву. Дійшла черга й до Килини. Та навіть лиха рука завойовника здригнулась. Татари

забрали дівчину з собою. В Килининій голові молоточком дзвеніла думка "Помститись!" Коли воїни прилягли трохи відпочити, Килина вийняла в одного

ножа і встромила ватажкові в серце. Той не встигнув слова вимовити. Та не судилося дівчині втекти: сторожа помітила її, здогадалась про все. Цього

простити ніхто не міг.

  Вранці до сходу сонця вивели татари Килину на страту. Дівчина звела свій погляд на голубе небо, на шумливий ліс і тихо прошепотіла: " Проща - ва-а-йте!" І багряні крапельки крові бризнули на землю.

  Надійшла весна, і на тому місці випнулись стрункі пагони, вкриті ніжно- зеленим листям. А в травні налились лебединим цвітом. А коли припливла чаклунка-осінь, на молодому деревці з'явились червоні кетяги. Вони були одного кольору з гарячою кров'ю.

  З тих пір це дивне дерево люди звуть калиною, що нагадує дівчину, яка загинула, не скорившись, а зосталась вірною матінці-землі.

Виконай завдання.

1. Твір "Калина-дівчина" — це ...

а) оповідання;

б) легенда;

в) казка.

2. Коли відбувалися події, описані в творі "Калина-дівчина"?

а) Навесні;

б) восени;

в) влітку.

3. Який з цих віршів написав Тарас Григорович Шевченко?

а) "Давня весна";

б) "Садок вишневий коло хати";

в) "Конвалія".

4. Визнач головну думку твору "Калина-дівчина".

а) Любов Килини до рідної землі.

б) Відважна дівчина Килина.

в) Вірність Килини матінці-землі.

5. Твір, у якому описано те, чого в житті не буває, — це...

а) легенда;

б) казка;

в) байка.

6. Випиши з твору "Калина-дівчина" слова, які описують зовнішній вигляд дівчини.

Струнка, русявокоса, очі блакитні — шматочки неба в погожу днину, брови чорні, наче очеретинки навкруг голубих озерець

7. Встанови послідовність подій у творі "Калина-дівчина".

3. У село прийшло лихо.

1. Було це за давніх часів.

4. Татари забрали Килину з собою.

2. Сільська красуня Килина.

5. Багряні крапельки крові.

6. Калина-дівчина.

8. Поміркуй і запиши, як ти розумієш вислів "Земля рідна — матінка люба ".