1. Найкраще мораль байки «Жаба і Віл» передає прислів'я (Б) не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко.

2. У судовому засіданні (байка «Щука») НЕ брав участі (Г) Ведмідь.

3. Адвокатом Щуки на суді була (Г) Лисиця.

4. В образі Жаби втілено негативну людську ваду – заздрість. Через неї вона захотіла бути великою, як віл, надулась та луснула. Заздрісні люди трапляються у нашому житті. Ця риса харак¬теру може виявлятися у інтригах, що плетуть деякі однокласники, щоб здобути щось подібне, щоб не вчитися.  

       ЖАБА І ВІЛ

Раз Жаба вилізла на берег подивиться 

Та й трошечки на сонечку погріться. 

Побачила Вола 

Та й каже подрузі тихенько 

(Вигадлива була!):

— Який здоровий, моя ненько! 

Ну що, сестрице, як надмусь. 

То й я така зроблюсь?

От будуть жаби дивуваться!

— І де вже, сестро, нам рівняться! — 

Казать їй друга почала;

А та не слуха... дметься... дметься...

— Що, сестро, як тобі здається. 

Побільшала хоч трохи я?

— Та ні. голубонько моя!

— Ну, а теперечки? Дивися!

— Та годі, сестро, схаменися! — 

Не слуха Жаба, дметься гірш. 

Все думає, що стане більш. 

Та й що, дурна, собі зробила? 

З натуги луснула — та й одубіла!

Такі і в світі жаби є. 

Прощайте, ніде правди діти; 

А по мені — найлучче жити. 

Як милосердний Бог дає.

5. Мораль байки «Жаба і Віл». 

Такі і в світі жаби є. 

Прощайте, ніде правди діти;  

А по мені — найлучче жити. 

Як милосердний Бог дає.

Мораль байки вчить не заздрити, зважувати свої сили, не бути самовпевненим, радіти з того, яким є, не вважати себе найкращим, жити по своїх здібностях та можливостях, не марнувати своє життя на забаганки. 

6. Лисиця втілює такі типові риси характеру : хитрість, лицемірство. Напевно, важко сказати чи бувають люди, які жодного разу в житті не схитрували. Але усі засуджують цю рису. Адже вона може принести біду іншим, похожа на неправду, використовує других.

7. Характеристика Щуки. Щука – це хижа риба, від неї «у ставу ніхто життя не мав: того заїла в смерть, другого обідрала». Так про неї звучало у доносі. Правда це чи ні, та одна деталь у байці засвідчує, що вона не без гріха. Ходила чутка, «що ніби Щука та частенько, як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, то сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких...». Як говорять у народі, диму без вогню не буває. Недаремно, на захист Щуки і стала та Лисиця, яка брала хабарі. 

8. В байці судді виступають поверховими, без знання своєї справи, нікчемними, їх легко обманути, їхній вирок не є справедливим. Таких людей називають нечесними. Л. Глібов свідомо увів до сюжету байки суддями Ослів (не виділяються розумом), нікчемну Шкапу, два стареньких Цапа (які, мабуть, бояться втратити роботу, тому не раз ідуть проти совісті).

9. Байка «Щука» належить до сатири. Твір є викривального характеру. Автор різко висміює несправедливий суд, висміює нечесних та підкупних суддів. Нема жартівливого та доброзичливого тону.  

10. Мені найбільше сподобалася байка Л. Глібова «Жаба і Віл». Вона має жартівливий тон, смішними є нездійсненні намагання Жаби стати великою, як Віл, незважаючи на плачевний кінець. Але він є засторогою усім заздрісникам. 

11. На ілюстрації ми бачимо Жабу, котра «не слуха…дметься…дметься ». Вона зеленого кольору. Велика та надута. Ось-ось лусне. Очі дуже великі від перевтоми. Вона весела, бо не чує порад інших та не хоче розуміти, що її намагання  марні. 

12. Мораль до байки «Щука».

Задля справедливості

До когось це звертання:

Кидати щуку в річку – 

Нечесне намагання.

13.1. Вивчити напам'ять байку Л. Глібова «Щука».

       ЩУКА

На Щуку хтось бомагу в суд подав.

Що буцімби вона такеє виробляла.

Що у ставу ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в каплиці (посудина з ручками для носіння рідини)

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа. —

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться.

Була приставлена Лисиця...

А чутка у гаю була така.

Що ніби Щука та частенько.

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких...

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!), —

А все-таки катюзі.

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать...

Не довго думали — рішили

І Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать, — 

Тут обізвалася Лисиця:

— Розбійницю таку не так судить годиться: 

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, — 

У річці вражу Щуку утопити!

— Розумна річ! — всі зачали гукать. 

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.

13.2. Л. Глібов «Вовк та Ягня» (1854р.)

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б'є —

Затим що сила є...

Примір не довго б показати,

Та — цур йому! Нащо чіпать?..

А щоб кінці як-небудь поховать,

Я хочу байку розказати.

Улітку, саме серед дня,

Пустуючи, дурне Ягня

Само забилося до річки —

Напитися водички.

От чи пило, чи ні — глядить:

Аж суне Вовк — такий страшенний

Та здоровенний!

Та так прямісінько й біжить

До бідного Ягняти.

Ягняті нікуди тікати;

Стоїть, сердешне, та дрижить...

А Вовк, неначе комісар, кричить

(Він, щоб присікаться, знайшов причину):

— Нащо се ти, собачий сину,

Тут каламутиш берег мій

Та квапиш ніс поганий свій

У чистую оцюю воду?

Та я тобі за сюю шкоду

Ти знаєш, що зроблю?..

Як муху, задавлю!

— Ні, паночку,— Ягня йому мовляє,-

Водиці я не сколотив,

Бо ще й не пив;

А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,

Бо я стою зовсім не там,

Де треба пити вам,

Та ще й вода од вас сюди збігає...

— Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув. —

Чи бач! Ще і базікать стало...

Такого ще поганця не бувало!..

Здається, ти й позаторік тут був

Та капості мені робив... Тривай же!

Ти думаєш, що я забув?

— Помилуйте! — йому Ягнятко каже,-

На світі я ще й году не прожив.

— Так брат твій був.

— Нема братів.

— Так, може, батько,

Коли не дядько...

Або ж хто-небудь з ваших був...

Хіба не знаю я, не чув,

Що ви усі мене б із'їли,

Якби вловили?

Собаки й вівчарі твої,

Усі ви — вороги мої:

Од вас мені життя немає...

Ще мало я терпів?

— Так чим же я вам досадив? —

Ягнятко, плачучи, питає.

— Цить, капосне! Либонь, не знає...

Ще й огризається, щеня!

Що ти за птиця?! Ти — Ягня!

Як сміло ти мене питати?

Вовк, може, їсти захотів!..

Не вам про теє, дурням, знати! —

І —Вовк Ягнятко задавив...

Нащо йому про теє знати,

Що, може, плаче бідна мати

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан... йому не слід...

На мою думку, ілюстрація відповідає такому уривкові

Ягняті нікуди тікати;

Стоїть, сердешне, та дрижить...

А Вовк, неначе комісар, кричить.

Опишіть за ілюстрацією зовнішність Вовка та Ягняти.  

Вовк великий та сірий. Заклав лапи в боки, бо відчуває свою силу. Вовк у формі  чиновника та вершить суд. Бачимо, що він лютий, самовпевнений та немилосердний. Хоче чинити кривду. У воді на каміннях стоїть Ягня. Воно мале ще, перелякане та беззахисне. Чисте та доглянуте. Проте зустрівши вовка, не зможе спокійно вибратися із води. 

У зарубіжних авторів Езопа та Івана Крилова є байка з такою самою назвою й сюжетом. 

     Іван Крилов “Вовк і Ягня”

У сильного безсилий винен завсігди:

Цих прикладів в історії ми досить знаєм.

Та ми історій не складаєм,

А в байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;

І треба ж тут біді лучитись,

Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.

Ягнятко бачить він і хоче поживитись,

Та він цьому надать законних прав хотів,

І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити

Потік цей прохолодний мій,

Напій

Піском бруднити?

За це бо, далебі,

Зірву я голову тобі!» —

«Якщо пресвітлий Вовк дозволить,

Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю

Від Світлості я нижче кроків на сто п’ю;

І гніватися він даремно зволить:

Адже мутить пиття ніяк не можу я» —

«Так це брехня моя?

Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?

Пригадую, як ти в позаторішнім літі

Зі мною надто грубий був:

Цього я, друже мій, ще не забув!» —

«Та згляньсь, нема мені ще й року зроду», —

Відмовило Ягня. — «То, певно, був твій брат». —

«Не маю я братів». — «То, може, кум, чи сват,

Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.

Самі ви, ваші пси і ваші пастухи

Мене б хотіли збути,

І шкодите мені ви всі по змозі всюди:

Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!» —

«Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте!

Чи час тут розбирать провини всі, щеня?

Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти».

Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

------------------------------------

  Езоп «Вовк і ягня» (V-VI ст. до н.е.)

Вовк побачив, що Ягня п'є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з'їсти. Отже, хоч він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповідало, що воно п'є, торкаючись води тільки краєчком губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив:

- Минулого року ти зневажило мого батька.

- Мене тоді й на світі не було, - відповіло Ягня.

Але Вовк сказав йому:

- Хоч би як ти виправдовувалось, я все одно тебе з'їм.

Так навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.