Мистецтво — творче відображення дійсності за допомогою художніх образів. 

       Літературі як виду мистецтва властиві: ідейність, образність та емоційність.

       Естетичний контекст твору: краса, доладність, витонченість й довершеність.

Фольклор — це усна народна творчість, а саме: пісні, легенди, перекази. загадки, приказки, прислів'я, що їх створювали впродовж віків наші пращури.

Зорова (візуальна) поезія — синтетичний різновид мистецтва, у яко­му текстовий символ (літера, слово, знак, речення) є елементом зорового образу завдяки специфічному його розташуванню в зображенні чи об'єкті.

 

Ідейний зміст — не сукупність ідей твору.

Ідея художнього твору — це основна думка про зображені у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковано всі картини й образи.

Мотив (фр. motif, від лат. moveo — рух) — єдність теми та ідеї в ліричному творі.

Тема художнього твору — життєві явища, змальовані в художніх образах з певних світоглядових позицій автора (коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному зв'язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення).

 

Тропи (художній засіб) — це слова чи вислови, ужиті в переносному, образному значенні (епітет, порівняння, метафора, уособлення, символ тощо). 

Алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, наділення тварин, птахів, рослин рисами людського характеру (алегорич­ний образ Бджоли в байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень»).

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних звуків у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності (звуки букви р — рішучість, твердість, трагізм, суворість, героїзм; г —  битву, грім, гамір, натовп, зловісність; л —  любов, ласку, ніжність або холод, владність, суворість; д, т —  песимізм; шиплячі або свистячі («ж», «ч», «ш», «дж», «з», «ц», «с», «дз») — вітер, шелест, брязкіт зброї, плин ріки, сум, смерть тощо).

Антитеза — зіставлення протилежних явищ, понять, характерів, які виражаються антонімами, для поси­лення враження.

Архаїзми — слова, звороти й граматичні форми, які вийшли з активного вжитку.

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність (о – спів, радість, відвага, гул, сила духу; а – голосний крик, голосіння, радість, страх, білий колір; і – ніжність, кохання, спокій, краса, молитва, синь, вишина, загостреність, захоплення, подив, переляк; у – сум, страх, біль, жаль, передчуття смерті, жах).

Епітет — художнє означення, що підкреслює характерну ри­су, визначальну якість певного предмета й передає емоційне ставлен­ня до нього (золоті руки, світла душа, пишний сад).

     Епітети постійні - вживання епітета з конкретним іменником, таких епітетів найбільше у фольклорі (ясний сокіл, буйний вітер, широкий шлях, сизий орел, червона калина).

Гіпербола — художній прийом, який полягає в перебільшенні рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності («Щира праця гори верне», «битви споконвічний грюк»)

Звуконаслі́дування — зображальний прийом імітації реальних звуків,  що існують у навколишньому житті («ку-ку», «гав», «тпру», «цок-цок»).

Звукопис — виражальний прийом художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження (реве, стогне, скрипить, плаче).

Інверсія — порушення узвичаєного порядку слів з метою виділити певне слово б тексті, звернути на нього особливу увагу (найбільшу увагу зосереджують на тому члені речення, який виносять на початок чи кінець). Розрізняють прямий (звичайний, традиційний) та зворотний порядок (інверсія) слів у реченні. За прямого порядку слів підмет стоїть перед присудком, а означення — перед означуваним словом (підметом чи додатком), за інверсії такий порядок змінено. Наприклад, «хай палають хмари бурякові»

Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; насмішка, замаскована зовнішньо благопристойною формою (висловлювання набуває в певному тексті протилежного значення).

Контраст — це різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, у властивостях предметів чи явищ.

Метаморфоза — прийом, за основу якого взято перетворення людини на рослину чи тварину.

Метафора — слово чи словосполучення, яке розкриває ознаки і властивості одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи предмета (засипаний піском часу, оповитий серпанком загадковості). 

         Персоніфікація (уособлення) — образний вислів, у якому ознаки людини переносяться на неживий предмет чи явище (танцюють сніжинки, камінь спить, пливуть роки)

Метонімія — троп, заснований на перенесенні значення одного слова на інше за суміжністю (перекладати Байрона, заснуло село, мовчать Америки й Росії).

Оксиморон — троп, заснований на сполученні логічно не сумісних понять, протилежних за значенням слів, унаслідок чого створюється несподіваний експресивний ефект (дзвінка тиша, лихо сміється). 

Паралелізм художній - показ одних явищ на тлі інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії, явища з різних сфер життя або природи зображуються паралельно, є типовим для творів усної народної творчості («Пливе човен води повен та накритий листом. — Не хвалися, дівчинонько, червоним намистом», «цвіте терен, цвіте терен, а цвіт опадає – хто в любові не знається, той горя не знає»).

Повтор анафора — єдинопочаток; повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень (відіграє важливу композиційну роль у художньому творі).

Повтор епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

Повтор рефрен — певні фрази у творах, які повторюються для наголошення певної думки, або група слів, які повторюються в кінці кожної строфи.

Повтор тавтологія — повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці

Порівняння — художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставляється з іншим, чимось подібним до нього, наприклад: Росте хлоп'я, мов кущ калини (Б.-І. Антонич). 

Синекдоха — троп, заснований на кількісному зіставленні предме­тів і явищ; уживання однини в значенні множини, частини замість ці­лого, видового поняття замість родового (на нашу землю нога ворога не ступала, по дорозі йшли хустки й бороди).

 

Фольклорні роди 

Народна лірика	Народний епос	Народна драма
Календарно-обрядові пісні:	казки	вертеп
колядки	байки	весілля
щедрівки	легенди	народні ігри
веснянки	перекази	драми («Коза», «Маланка»)
русальні	прислів'я
купальські	приказки
жниварські	прикмети
Суспільно-побутові пісні:	загадки
козацькі
чумацькі
рекрутські
заробітчанські
кріпацькі
стрілецькі
Родинно-побутові пісні:
про кохання
про сімейне життя
Ліро-епічні твори
думи, балади, історичні пісні

 

Рід літератури: 

Драма — літературний рід, характерною ознакою якого є розкрит­тя явищ життя й характерів героїв через розмови дійових осіб (діалоги, монологи). Драматичні твори призначені для постановки на сцені, класичній драмі також властива єдність дії, часу й місця. В основі сюжету драматичного твору — конфлікт (основні жанри драматичного твору: власне драма, трагедія, комедія, трагікомедія).

Епос — літературний рід, характерними ознаками якого є змалю­вання життя у формі авторської розповіді про людей та події (у них широко й багатогранно відтворюються життєві явища, події подаються, як правило, у минулому часі, як такі, що відбулися). Основні епічні жанри: оповідання, новела, повість, роман, казка тощо. Оповідна поезія, зароджена в давні часи як форма зображення важли­вих подій історії, життя народу, героїчних учинків персонажів. Епос узагальнює історичний досвід народу в яскравих художніх образах, яким властиві масштаб­ність, монументальність. 

Лірика — літературний рід, характерними ознаками якого є віршова­на форма (іноді — прозова); зосередженість на розкритті внутрішнього світу людини, відтворенні емоційного відгуку автора (ліричного героя) на життя; безсюжетність. Ліричні твори невеликі за обсягом. За зміс­том лірика поділяється на такі види: громадянська, інтимна, філософ­ська, пейзажна та ін. Основні ліричні жанри: ліричний вірш, гімн, ода, елегія, пісня, послання, медитація та ін.

Ліро-епос — літературний рід, у творах якого органічно поєднано принципи епічного зображення з ліричним вираженням. 

   Твір епічний — розповідний твір, у якому життя змальовується у формі авторської розповіді про людей і їхні вчинки (казка, повість, повела, оповідання, роман). 

   Твір ліричний — зазвичай віршований твір, невеликий за обсягом, у якому реальність відображається через передачу думок і почуттів людини. 

   Твір ліро-епічний — твір, який містить елементи лірики й епосу — двох родів літератури (поряд із третім — драмою), з яких лірика — це емоційно забарвлені твори, епос — твори оповідного характеру.

   Твір драматичний — літературний твір, побудований на основі вчинків персонажів та їхніх висловлювань, дія в якому показана в діалогах, монологах, по­лілогах героїв безпосередньо перед глядачами (або читачами) у теперішньому часі (твір, призначений для постановки на сцені).

 

Жанри драми:

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири відобража­ється смішне, висміюються негативні явища, риси вдачі людей.

      Трагікомедія — різновид комедії; драматичний твір, у якому поєднуються риси комедії і трагедії: під час комедійного конфлікту відбуваються трагічні події. 

Трагедія — драматичний твір, який побудований на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально реалізувати свій творчий  потенціал, з неможливістю його практичного втілення в життя; герой трагедії потрапляє в безвихідне становище й часто гине.

Жанри епосу:

Казка — усне народне оповідання про вигадані події, що сприймаються як реальні, наявні казкові ознаки. Вигадка пов'язується з життям людини, з її мріями про кращу долю.

     Казка літературна — авторський художній твір у прозовій чи віршованій формі, заснований на фольклорних джерелах, може бути й цілком оригінальний. Це твір переважно фантастичний, у ньому зображуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв.

     Казкові ознаки: казковий зачин, казкова кінцівка, трикратні повтори, магічні числа, слова-повтори, чарівні перетворення, тварини наділені людськими рисами, добро перемагає зло тощо.

Види казок:  • про тварин – це повчальна оповідь, у якій головними героями є тварини, за вчинками і словами яких мож­на розпізнати людські якості, а також зрозуміти, як потрібно поводитися в житті. • чарівні казки (героїко-фантастичні) — розповіді про незвичайний таємничий світ, чарівні предмети, у них здатні розмовляти, думати, радіти чи сумувати не тільки тварини, а й дерева, гори, вітер, а герої проходять через важкі випробування, чарівні перетво­рення, здійснюють дивовижні подвиги і завжди виходять переможцями. • соціально-побутові — розповіді на соціальну тематику, тому що в них ідеться про бідних і багатих, та  побутову, бо в них розповідається про побут, тобто про повсякден­не життя людини (герої соціально-побутових казок – звичайні люди, проте одні з них чесні, розум­ні, роботящі, живуть у злагоді, але є й інші – злі, жадібні, ліниві, підступні, такими казками народ хотів сказати, як треба жити, до чого прагнути).

Легенда — розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь особи.

Літопис — найдавніший вид літератури, що являє собою розташовані в часовій послідовності коротенькі замітки й докладні оповідання про історичні події.

Міф — розповідь, що передає уявлення наших далеких предків про створення світу, його будову, про богів і демонів, різних фантастичних істот (старовинні оповіді, у яких відображено уявлення людей про богів, духів, створення світу, героїчні подвиги, про те, як виникали ремесла, міста, які з часом письменники записали і переказали як твори усної народної творчості).

Новела — невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням, напруженою та яск­раво вимальованою дією.

Оповідання — невеликий прозовий твір про якусь подію з життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу (сюжет  побу­довано на одному, рідше декількох епізодах із життя одного або кількох персо­нажів). 

Переказ народний — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв.

Повість — середня форма епічної прози (більша за оповідання й новелу, але менша за роман), яка характеризується однолінійним сюжетом, що за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та опові­данням (розповідний прозовий твір значного обсягу, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого або важливого за подіями проміжку часу).

     Повість героїко - романтична повість — це повість, у якій зображено героїчні вчинки виняткового героя в надзвичайних обставинах («ге­роїко» означає героїчна за змістом, а «романтична» — незвичайна, пригодницька за подіями).

     Повість історична — повість, яка побудована на історичному сюжеті, у якому широко відтворюються певна епоха та її діячі.

     Повість-казка — крім ознак повісті, їй властиві казкові елементи.

     Повість пригодницька — повість, яка насичена пригодами чи незвичайними подіями.

Притча — оповідний літературний твір із повчальним висновком (тобто мораллю), змістом близький до байки (невеликий  народний або літературний розповідний твір повчального характеру, який у прихованій формі доводить цінності життя). 

Роман — великий за обсягом епічний твір, для якого характерне панорамне зображення дійсності, багатоплановість сюжету, переплетення сюжетних ліній; у романі відображено великий проміжок часу, багато подій, задіяна чимала кількість персонажів.

    Роман історичний — твір, у якому відображено конкретну істо­ричну добу, певні історичні події, історичні постаті, які жили й діяли у визначений період. 

    Роман пригодницький — роман, сюжет якого динамічний і насиче­ний незвичайними подіями, а також характеризується несподіваним поворотом.

    Роман-хроніка — роман, у якому змальовано історичні події в хронологічній послідовності. 

Жанри лірики:

Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досяга­ється тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто.

Гімн — це урочиста пісня. Гімни бувають державні, релігійні, партійні. на честь видатних подій чи героїв.

Гумореска — невеликий віршований або прозовий твір з гумористичним сюжетом.

Елегія — один із жанрів лірики медитативного, журливого, ме­ланхолійного змісту.

Колискові пісні — народні й авторські пісні, які співають, заколисуючи дитину.

Коломийки — жанр української пісенної лірики, пов'язаної з одноймеїпшм народним танцем.

Пісня — невеликий ліричний твір, що виконується співом. Розрізняють пісні народні та літературні. 

Псалми — пісні релігійного змісту. 150 пісень релігійного змісту, які під назвою Псалтир увійшли до Святого Письма, стали навчальною книгою для вірних, 73 псалми належать біблійному царю Давиду.

Романс — невеликий за обсягом вірш і музичний твір про кохання, призначений для сольного співу з інструментальним акомпанементом.

Сонет — це ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п'яти­стопного або шестистопного ямба.

Травестія — різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом і відповідною формою перероблено на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргон­них зворотів.

Жанри ліро-епосу:

Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.

Балада (фр. вallade, від провансальського balada — танцювати) — невеликий віршований ліро-епічний сюжетний пісенний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням (про подію легендарно-історичного, родинно-побутового змісту з описами незвичайних ситуацій, людей, учинків)

Дума — народний віршований епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри.

Загадки — короткі й дотепні описи людей, тварин, предметів, подій, явищ, які треба розпізнати й відгадати.

Поема — переважно ліро-епічний віршований твір, у якому зображені важливі події та яскраві характери, а розповідь про героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.

       Поема історична — поема, у якій зображено героїчні постаті події минулого. 

       Містерія — різновид романтичної алегорично-символічної поеми з гротескним змістом, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, участь надприродних сил як персонажів, символіка, філосо­фічність, тяжіння до драматизації.

Пісні історичні — народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Приказка — образний вислів, що влучно характеризує людину, але, на відміну від прислів'я, висловлює думку неповно.

Прислів'я — довершений за змістом вислів про риси і вчинки людей з повчальним характером.

Співомовка — короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві, у якому описується певний комічний випадок (подія зображується стисло, дійових осіб — одна-дві. завершується гострим, дотепним висновком).

 

Терміни ліричних творів:

Акровірш — віршований твір, у якому початкові літери кожного рядка утворюють якесь слово або фразу.

Вірш вільний — поезія з неримованими рядками. 

Вірш курйозний — це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елемен­тів, узгоджених зі змістом.

Вірш тонічний — вірш з однаковою кількістю наголошених складів у рядку. 

Вірш фігурний — твір, у якому домінує зоровий ефект.

Композиція ліричного твору - це етапи розвитку почуття ліричного героя:

       а) вихідний момент у розвитку почуття;

       б) розвиток почуття; 

       в) кульмінація (можлива); 

       г) резюме, або авторський висновок.

Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі.

Лірика громадянська — твори, у яких думки й переживання викликані суспіль­но-політичними подіями.

Лірика інтимна — вірші, у яких пастрій ліричного героя викликаний осо­бистішії переживаннями. 

Лірика пейзажна — твори, у яких настрій ліричного героя суголосний із настроєм природи, переживання й відчуття виникають від споглядання природи. 

Лірика філософська — твори, у яких передано думки й почуття, викликані складними проблемами буття, життя її смерті, розвитку суспільства, природи тощо.

Ліричний герой — це особа, думки й почуття якої виражаються в ліричних творах (це ніби друге «Я» автора твору).

Поетика — вивчення художньої форми фольклорного чи літературного твору, тобто особливості його побудови, або композиції, художніх засобів, віршування тощо. 

Силабічна система віршування — система віршування, в основі якої — рівна кількість складів, часто — 13, рідше — 11, при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів.

Стопа — повторювана група складів, до якої входить один наголошений склад і один або два ненаголошені.

Строфа — поєднані віршові рядки, зв'язані між собою римами та інтонацією, що повторюються.

Переспів — вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказа­ного, написаного: власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, обра­зів, ідей іншого твору. 

Поетика — це особливості художньої форми фольклорного чи лі­тературного твору, тобто особливості його будови (композиції), худож­ніх засобів, віршування та ін.

Рима — співзвучність закінчень у суміжних чи близько розташованих словах у кінці чи в середині віршорядків... 

Ритм — (поетичний, або мовний) — рівномірне чергування однорідних мовних одиниць, які називаються ритмічними одиницями (рима, римування, віршовий розмір, строфа).

Віршові розміри:

Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі u—u

Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі uu—

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі —uu

Пірихій — стопа з двома ненаголошеними складами uu

Хорей — двоскладова стопа з наголосом на першому складі —u 

Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі u—

 

Терміни епічних творів: 

Композиція (з латин, складання, ство­рення) — будова художнього твору, розташування й співвідношення всіх його компонентів: сюжетних (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка), позасюжетних елементів, висловлювань героїв твору.

Експозиція — повідомлення автора про час і місце подій, а також про дійових осіб і взаємини між ними.

Зав'язка — частина художнього твору, у якій зображено перше зіткнення героїв.

Розвиток дії — одна або декілька подій, у розгортанні яких виявляються характери дійових осіб, розвиваються суперечності між ними.

Кульмінація — момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту. вирішального зіткнення характерів.

Розв'язка — подія, що розв'язує конфлікт.

Терміни дум:

Кобзарі (лірники, бандуристи) — українські народні співці, творці й виконав­ці історичних пісень і дум, які супроводжували спів грою на кобзі, бандурі чи лірі.

Періоди — різноскладові рядки думи, об'єднані найчастіше дієслівною римою. 

Ретардація — уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз (наприклад, у думах).

Речитатив — протяжне мелодійне проказування під супровід кобзи, бандури, ліри.

Тирада — мовний період думи обсягом від двох до восьми рядків, об'єднаних римою.

 

Терміни драматичних творів:

Драматург — письменник, який створює драматичні твори для постановки на сцені.

Жести — рухи тіла чи рук, які супроводжують людську мову або замінюють її.

Міміка — рухи м'язів обличчя, які виражають внутрішній стан людини (спосіб спілку­вання між людьми без слів, виражаючи емоції

радість, занепокоєння, страх, незадоволення, гнів чи злість). Акторів, які не послуговуються голосом, називають мімами, або лицедіями.

Інтермедія — невелика за обсягом комічна сценка або п'єса, яку виконували в давні часи між актами основного драматичного дійства.

П'єса — узагальнена назва драматичних творів; твір, призначений для поста­новки на сцені.

Ремарки — авторське пояснення в драматичному творі стосовно умов і часу дії, зовнішнього вигляду й поведінки дійових осіб (коротка інформація в драматичних творах про декорації, пору року, зовнішність дійових осіб, їхні інтонації, жести і рухи).

Репліка — висловлювання персонажа. 

Феєрія — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками.

 

Терміни ліро-епічних творів:

Балада 

Ознаки балади (має спільні ознаки з ліричною піснею, казкою, міфом, леген­дою й думою):

• трагічний конфлікт;

• драматично напружений сюжет;

• романтичний колорит;

• надзвичайні події, збіги обставин;

• фантастичні елементи;

• метаморфоза (перетворення людини на рослину чи птаха);

• трагічний фінал;

• моралізаторство;

• балади про смерть козака подібні до історичних і козацьких суспільно-побутових пісень, щоправда, у баладах потужніший лі­ричний струмінь: сум сестри за загиблим братом, матері за сином чи милої за нареченим.

Умовно балади поділяють на такі тематичні групи:

• міфологічні;

• історичні;

• соціально-побутові;

• родинно-побутові.

Найдавніші міфологічні балади побудовані на прийомі метамор­фози («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?..»). Мотив пе­ретворення дівчини на тополю  взяв за основу сюжету однойменної балади Тарас Шевченко.

Основні мотиви українських балад: зрада й помста; туга нареченої за коханим; зневажені почуття довірливої дівчини; прокльони свекрухи, звернені до невістки; наруга пана над простою дівчиною; загибель на війні козака. Нині відомо майже 300 сюжетів і сюжетних версій балад.

 

Мистецькі напрями

Експресіонізм — стильова течія, що виникла на противагу імпресіонізмові. На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія).

Класицизм — художній стиль і напрям у європейському мистецтві в ХVІІ — на початку ХІХ ст.

Літературний напрям — конкретна частина літературного процесу, породжена творчістю представників одного художнього методу, яка ха­рактеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи й нації.

Мистецька (художня) течія — спорідненість творчих принципів митців на підставі подібних естетичних засад. 

Модернізм — мистецький напрям, що виник на межі XIX-XX ст. в євро­пейській культурі й науці. Основні ознаки модернізму: інтуїтивний спосіб осягнення світу разом із логічним; індивідуалізм; посилена увага до психологізму, позасвідомих сфер душі; використання символу; потужний струмінь ліризму; глибокий естетизм; умовність; культ сили волі, активності; ідеологічність.

      Імпресіонізм — одна з основних течій модернізму, це мистецтво передавання безпосередніх вражень.

      Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між дійсністю та ідеалом.

      Символізм — течія модернізму, основними принципами якої є художнє осягнення за допомогою символів сутності явищ, що знаходяться за межею чуттєвого сприймання. 

Неореалізм — течія в кіномистецтві й літературі на початку XX ст., яка харак­теризується людяністю, демократизмом, глибоким ліризмом, відсутністю підне­сеності або риторики. 

Реалізм — один з ідейно-художніх напрямів у літературі й мистецтві ХІХ ст., для якого основною проблемою є взаємини людини й суспільства, середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу, характеру особистості, героя твору.

Сентименталізм — ідейно-художній напрям в європейській літе­ратурі другої половини ХVШ ст., якому властиве звернення до пере­живань і почуттів простих людей, до їхнього внутрішнього світу.

Стиль доби — ідейно й художньо зумовлена єдність художніх засобів певної епохи; найзагальніші погляди, традиції, переконання, смаки певної доби.

 

Інші літературні терміни:

Автобіографічний твір — це твір, головним героєм якого є сам автор.

Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події.

Герой головний — особа, яка перебуває в центрі уваги письменника, навколо нього розгортається сюжет, він найбільше охарактеризований. Другорядні герої — діють поряд із головним, доповнюють своїми діями розвиток сюжету, відіграють важливу роль у глибшому розкритті характеру головного героя.

Герой романтичний — винятковий ідеальний герой (як зовнішньо, так і внутрішньо) у надзвичайних обставинах, який не може їх змінити. 

Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів.

Гумор — відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому, жартівливому тоні.

Гумористичні твори – це твори, у яких доброзичливо, необразливо висміюються якісь вади, кумедні риси в характері та поведінці людей чи тварин.

Диптих — два твори мистецтва (вірші, картини, скульптури тощо), пов'язані одним задумом. 

Евфонія — це сукупність звукових явищ, які роблять мову милозвучною, мелодійною, насамперед алітерації й асонанси. 

Імпровізація — процес одночасного складання і виконання якогось твору.

Інвектива — пряме, гостре засудження влади.

Іронія — засіб гумору, заснований на називанні супротивного, ко­ли про щось мовиться ніби в позитивному плані, але прихований під­текст свідчить про протилежне.

Карикатура — сатиричний малюнок загостреного критично-ви­кривального характеру.

Конфлікт — зіткнення, боротьба протилежних поглядів; серйозне непорозу­міння, суперечка. 

Мова автора — розповідь у літературних творах, що ведеться від імені оповідача.

Мова персонажів (або дійових осіб) — репліки дійових осіб.

Мораль — повчальний висновок у байці. 

Народні пісні — ліричні  (пісні) або ліро-епічні твори (історичні пісні), у яких народ висловлює свою любов і смуток, захоплюється геро­ями й засуджує ворогів, бажає щастя-долі й різних благ. За змістом, часом й місцем виконання розрізняють: календарно-обрядові, суспільно-побутові, історичні, родинно-побутові народні пісні. 

Паліндром — невеликий твір, під час читання якого зліва направо й навпаки, зберігається той самий зміст. 

Пародія — комічне або сатиричне наслідування, що відтворює в перебільшеному вигляді характерні особливості оригіналу; карикатура.

Пафос твору — це натхнення, почуття ентузіазму, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю чи подією.

Пейзаж (фр. paysage від pays — країна, місцевість) — позасюжетний композиційний елемент художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу. За тематикою поділяють пейзажі на: степовий, лісовий, мариністичний (опис моря), урбаністичний (опис міста, села), індустріальний (опис фабрик, заводів, шахт тощо).

Пейзаж романтичний — (фр. paysage, від pays — місцевість, країна) — засіб зображення внутрішнього світу ліричного героя через зображення природи, явищ, краєвидів, відтворення руху, звуків, запахів (картини грізних бур, морських катастроф, густих лісів під час грози, таємничих ночей, безмежних степів тощо).

Переклад — текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекла­дені з однієї мови іншою а максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей, без імпровізації.

Позасюжетні (статичні) елементи – складові будови художнього твору, що не просувають дії вперед (нічого не трапляється, герої залишаються в колишніх положеннях). До них належать: описи (приміщення, портрет героя, пейзаж, світ речей, уклад тощо); авторські відступи (авторські висловлювання); вставні епізоди (вставні сюжети), що не стосуються динамічності сюжету твору (закінченні дії з іншими персонажами, перенесені в іншому часі, в іншому місці).

Портрет — змалювання зовнішнього вигляду літературного героя.

Портретна деталь — зображення лише однієї, але прикметної, дуже яскравої риси зовнішності літературного героя.

Реалізм — літературний напрям, який характеризується прав­дивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Якщо романтики ідеалізують героя, то реалісти зображають його таким, яким він є насправді.

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства.

Сатира — різке висміювання хибі пороків, негативних явиш. Твори такого викривального характеру називають сатиричними.

Символ — умовне позначення якогось предмета, поняття, явища, пронесу; художній образ, який відтворює певну думку, ідею, почуття. 

Сюжет — подія чи низка подій, що покладені в основу епічного або драматичного твору, подія чи система подій, у яких розкриваються характери й розв'язуються суперечності між ними.

Тетралогія — художній твір, який складається з чотирьох самостійних частин, що мають спільний художній задум та основних персонажів.

Художній вимисел — народжена творчою уявою письменника, художньо видозмінена дійсність; без художнього вимислу не існують історичний роман, повість, оповідання, драма, поема.

Художній метод — спосіб художнього пізнання, відтворення та моделювання світу.

Художній характер — внутрішній образ людини, показаний у лі­тературному творі.

Художня деталь — це така характерна риса чи подробиця, яка має відносно самостійне значення й використовується для емоційнішого й глибшого зображення картини чи образів, для підкреслення їхньої індивідуальної особливості.   

 

      

Читання оповідання

1. Прочитай.

2. Про що (чи про кого) у ньому розповідається?

3. Що (чи хто) сподобався?

4. Прочитай ще раз і подумай, що хотів сказати автор.

5. Вибери образні слова, описи.

6. Склади план.

7. Перекажи.

8. Підготуй продовження.

 

Складання плану

1. Прочитай текст

2. Розділи на абзаци.

3. Знайти головну думку абзацу.

4. Дай заголовок (назву) абзацу.

5. Із абзаців склади план.

 

Читання казки

1. Прочитай.

2. Відшукай незрозумілі слова.

3. Склади план.

4. Перекажи.

5. Що в казці правдиве, а що – вигадане?

 

Читання вірша

1. Прочитай.

2. Відшукай образні вирази.

3. Придумай малюнок.

4. Визнач слова з логічним наголосом, розстав інтонації, смислові паузи, наголоси.

 

Щоб прочитати виразно вірш, потрібно:

• визначити його настрій та вибрати темп читання (повільний, сповільнений, звичайний, пришвидшений, швидкий);

• дотримувати пауз (малих, великих);

• з більшою силою голосу виділяти важливі слова.

 

Читання байки 1. Прочитай. 2. Відшукай образні вирази. 3. Придумай малюнок. 4. Прочитай виразно (якщо можна — в ролях). 5. Яка мораль байки?

Аналізування байки 1. Виразно прочитай байку. 2. Яка мораль цієї байки? 3. Кого наділив автор людськими якостями? 4. З якою метою він це зробив? 5. Чого навчає ця байка?

Розігрування п'єси

1) визначити кількість дійових осіб;

2) розподілити ролі;

3) підготуватися до виразного читання слів кожного персонажа (уявити себе вибраною дійовою особою, зрозуміти її характер; дібрати інтонацію, темп, настрій, міміку і жести).