НЕГАРНА ЗВИЧКА (Оксана Кротюк)
Легенько скрипнула дерев'яна хвіртка, і на подвір'я зайшов сусідський дідусь Микола.
— Дай, Боже, здоров'я! — привітався він і лагідно посміхнувся.
— Дай, Боже, всім! — відповів од хлівця (господарська споруда для утримання домашніх тварин) Мишків дідусь Іван і ступив сусідові назустріч.
Мишко, що сидів під крислатим горіхом, полишив їсти з мисочки вишні й відсунувся на край лави, звільняючи для дідусів місце. Він дуже полюбляв слухати розмову дорослих, але мав негарну звичку безцеремонно в неї втручатися.
Тим часом дідусі посідали на лаві й завели мову спочатку про те, яким спекотним видалось цьогорічне літо, потім про пасіку. А далі дідусь Іван почав розповідати про поливальну систему, яку він надумав змайструвати,
щоб поливати город.
— А я вчора у тітки Ганни був. Вона мене квасом напувала, — втрутився Мишко.
Але дідусь продовжував свою розповідь, навіть не глянувши на онука. Мишко перечекав якусь мить і знов сказав:
— Наш Мурчик десь носа подряпав, і мама каже, що він горе-мисливець.
Проте Мурчиків ніс теж не зацікавив дідусів: вони й далі розмовляли про своє.
Мишко образився: «Чого це вони не звертають на мене уваги?» — сердито подумав він, смикаючи то одного дідуся за рукав, то іншого. Однак вони його наче не чують.
«Але ж вони один одного чують! — подумки з обуренням відзначив хлопчик. — Про город чують, про бджіл чують. А про Мурчиків ніс — ні!» І Мишко, набравши повні груди повітря, вигукнув:
— Учора Максимко, що їхня хата біля криниці, ліз через паркан і штани подер!
Однак і ця новина не справила на дідусів ніякісінького враження.
— Ви чуєте?! — несамовито заволав Мишко, — Максимко штани-и-и подер!
І тут дідусь Микола, роззирнувшись довкруги, питає в дідуся Івана:
— А де це твій Михайло? Щось я давненько не чув його й не бачив. Він у вас не з тих, що язик, мов лопата, і строчить, як з автомата. Либонь, зараз десь при цікавому ділі?
Од цих слів очі в Мишка округлились, як блюдця, і рот став круглим, наче бублик. Він мовчки зсунувся з лави і, присоромлений, потюпав до хати.