Тема: розповідь про синичку і горобця, який позбувся хатки.
Головна думка: «Люта зима, а хатки вже нема».
Мета: засудження нахабності, лінивства, немилосердного ставлення до інших.
Рід літератури: епос.
Жанр: казка.
Вид казки: про тварин.
Ознаки казки
Персонажі: птахи, які наділені людськими рисами, уміють розмовляти.
Слова-повтори: «скрізь, скрізь, скрізь», «геть, геть», «до того розходився, до того розгнівався».
Добро перемогло зло (нахабний і неспівчутливий горобець залишився без хатки).
Будова твору
|
Зачин |
«Скінчилося літо, ночі стали холодні…» |
|
Основна частина |
«Один горобець був найбільш горластий, дзьобатий…» |
|
Кінцівка |
«А синичка тільки цвірінькнула і полетіла» |
План
1. Горобці скубуться за гнізда.
2. Дзьбастий у найкращому гнізді.
3. Горобцю мороз не страшний.
4. Прилетіла змерзла синичка.
5. Синичка співає, а горобець хропе.
6. Розвалилося гніздо.
7. Синичка полетіла.
Персонажі: синичка і горобець.
Розповідь ведеться від імені автора.
Синичка – позитивний персонаж.
Горобець – негативний персонаж.
Цитатна характеристика синички
|
Опис зовнішнього вигляду |
«Жовта сорочка, чорна маніжка, наче до театру зібралась, а надворі віхола» |
|
Замерзла |
«Мабуть, синичка задубіла, бо жалісно зацвірінькала» |
|
Справедлива |
«Наче ти носив! Це ж не твоє гніздечко, а ластів'яче» |
|
Старанна, гарна співачка |
«А в синички був голосок, витягла вперед голівку й зацвірінькала» |
|
Не є лінькуватою |
«Там десь мушку впіймаю і жучка не минаю» |
|
Радісна |
«Синичка з гілочки на гілочку — і в гніздо, і аж цвірінькнула на радощах, що так тепло» |
|
Надіється на свої сили, життєрадісна |
«А синичка тільки цвірінькнула і полетіла» |
Цитатна характеристика горобця
|
Узимку горобці займають чужі гнізда |
«Зраділи горобці, що тепер легко буде захопити їхні гнізда, тільки їх не вистачало на всіх» |
|
Горластий, дзьобастий |
«Один горобець був найбільш горластий, дзьобастий, усіх переміг і захопив найкраще гніздо над моїм вікном» |
|
Радіє перемозі над іншими горобцями |
«Радий, веселий: тепер буде куди сховатись від холоду» |
|
Лінькуватий, буркотливий, невдоволений |
«Тільки їсти нічого, горобець і бурчить» |
|
Байдужий |
«Визирнув горобець із гнізда і байдуже відказує» |
|
Нечесний, несправедливий, хитруватий |
«Зроби собі так, як я: соломки наноси, пір'ячка постели та й грійся скільки хочеш» |
|
Неспівчутливий |
«Ну то поспівай мені, тоді пущу. Тільки щоб тоненько» |
|
Нахабний |
«Прислухалась, аж горобець хропе на все гніздо» |
|
Самолюб, не допоможе іншим |
«Мені й без тебе тут тісно, геть, геть!» |
|
Ображає інших, правоту доводить силою |
«І ну бити її крильцями. До того розходився, до того розгнівався, що аж гніздо розвалив» |
|
Розчарований, покараний за зухвальство |
«Люта зима, а хатки вже нема» |
СИНИЧКА Й ГОРОБЕЦЬ
Скінчилося літо, ночі стали холодні. Ластівки відлетіли у вирій. Зраділи горобці, що тепер легко буде захопити їхні гнізда, тільки їх не вистачало на всіх. Чую, галас, крик: скубтись почали, аж пір'я летить.
Один горобець був найбільш горластий, дзьобастий, усіх переміг і захопив найкраще гніздо над моїм вікном. Радий, веселий: тепер буде куди сховатись від холоду. А надворі заходила зима.
Горобець випурхне із гнізда, сяде на гілку, почистить носик об кору, покрутиться — холодно, і назад у гніздо, а воно щільно зліплене, соломою і пір'ячком вистелене, ніякий тобі мороз не страшний. Тільки їсти нічого, горобець і бурчить:
— Скрізь, скрізь, скрізь зима: ні тобі хлібця, ні тобі кашки, навіть мушки нема...
Прилетіла синичка. Жовта сорочка, чорна маніжка1, наче до театру зібралась, а надворі віхола. Мабуть, синичка задубіла, бо жалісно зацвірінькала. А мені вчувається, що вона просить горобця:
— Пусти погрітись!
Визирнув горобець із гнізда і байдуже відказує:
— Зроби собі так, як я: соломки наноси, пір'ячка постели та й грійся скільки
хочеш.
— Наче ти носив! Це ж не твоє гніздечко, а ластів'яче.
Горобець тільки пхекнув2:
— Ну то поспівай мені, тоді пущу. Тільки щоб тоненько.
А в синички був голосок, витягла вперед голівку й зацвірінькала:
— Я по лісу літаю, по стежці стрибаю. Там десь мушку впіймаю і жучка не минаю.
Прислухалась, аж горобець хропе на все гніздо. Заснув! Синичка з гілочки на гілочку — і в гніздо, і аж цвірінькнула на радощах, що так тепло. Це почув горобець і прокинувся.
— Хто тут? — закричав.
— Це я — синичка!
— Мені й без тебе тут тісно, геть, геть!
І ну бити її крильцями. До того розходився, до того розгнівався, що аж гніздо розвалив. Так і посипалось на сніг, а соломка й пір'ячко за вітром полетіли. Мало й горобець не гепнув на землю.
Сів на гілку й мовив:
— Люта зима, а хатки вже нема...
А синичка тільки цвірінькнула і полетіла.
1. Маніжка — нагрудник до чоловічої сорочки.
2. Хникати — говорити плаксивим голосом.
Чого вчить оповідання Петра Панча «Синичка й горобець»