Тема: розповідь про собаку Сірка і шпака.

Головна думка: «поснідає чи пообідає, сяде на яблуневу гілку недалеко від буди і давай висвистувати на все подвір'я».

Мета: заклик бути добрими і вдячними.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

 

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу одна сторінка про одну подію (знайомство тварин) з життя декількох персонажів (собака Сірко і шпак), яке тривало короткий час (від провесни до тих пір, поки не зійшов сніг).  

 

Будова твору

Зачин

«Біля цегляного хліва у дерев'яній буді живе собака Сірко…»

Основна частина

«Якось напровесні, коли повернулися із вирію до рідних домівок шпаки, вночі землю припорошив сніг…»

Кінцівка

«З того часу шпак щодня прилітав до Сіркової миски попоїсти…»

План

1) У буді живе Сірко.

2) Собаку всі люблять.

3) Сірко подружився з горобцями.

4) Собака почав снідати.

5) Птахи чекають своєї черги.

6) Горобці обліпили миску.

7) Шпак набрався хоробрості.

8) Птах не розгубився.

9) Вдячна пісенька шпака.

 

Головний персонаж: собака Сірко.

Другорядні персонажі: шпак, горобці.

Розповідь ведеться від імені автора.

 

Оповідання вчить бути добрими, дружніми, вдячними.

 

Цитатна характеристика собаки Сірка

Опис тварини

«Весь чорний, ноги ж внизу білі, ніби взуті у світлі сап'янці, а над очима — сніжно-білі великі кружальця, що нагадують скельця окулярів»

Добрий, улюбленець

«Його всі люблять»

Вдячний

«І він намагається віддячити за це і дорослим, і малюкам»

Товариський, дружний

«Змалечку Сірко подружився з нашими горобцями, які мешкають у хліві на горищі»

Щедрий

«Коло нього птахи харчуються взимку і влітку»

Здивований

«Сірко здивовано подивився на незнайомця»

Сердитий, захищає друзів-горобців

«Тоді собака, не піднімаючи голови з лап, сердито блиснув очима і кілька разів суворо гавкнув»

Задоволений

«Птах так радісно і щиро висвистував, що Сірко від задоволення аж зажмурився»

Догадливий, доброзичливий

«І собака зрозумів свого гостя»

Цитатна характеристика шпака

Опис тварини

«Цього разу з ними прилетів худющий-прехудющий шпак»

Обережний, боязкий

«Шпак з хвилину дивився, як горобці снідали, потім обережно спустився на нижню гілочку, боязко поглядаючи на собаку»

Набрався хоробрості

«Нарешті шпак набрався хоробрості, зіскочив на землю і швидко підійшов до гурту горобців»

Голодний

«Він схопив щось з миски, відбіг до стовбура яблуні і почав похапливо їсти»

Не розгубився

«Але шпак не розгубився»

Спритний

«Він схопив грудочку макаронів і злетів на гілку»

Вдячний

«Потім, перепочивши, знову повторив свою вдячну пісню»

СІРКО І ШПАК

    Біля цегляного хліва у дерев'яній буді живе собака Сірко. Весь чорний, ноги ж внизу білі, ніби взуті у світлі сап'янці, а над очима — сніжно-білі великі кружальця, що нагадують скельця окулярів.

    Його всі люблять. І він намагається віддячити за це і дорослим, і малюкам.

Кожного, хто відчинить хвіртку і ступить на подвір'я, собака зустрічає по-різному: поштарку — кількома глухуватими «гав-гав-гав», дитину – ніжним скиглінням, батька чи матір, коли ті повертаються з роботи, радісним, щирим «гаву-гаву-гаву», ніби хоче сказати: нарешті ви прийшли, я дуже скучив за вами.

     Змалечку Сірко подружився з нашими горобцями, які мешкають у хліві на горищі. Коло нього птахи харчуються взимку і влітку.

     Якось напровесні, коли повернулися із вирію до рідних домівок шпаки, вночі землю припорошив сніг. Вранці мати вилила у Сіркову миску рештки борщу і макаронів. Собака почав снідати.

     Над будою нависла яблунева гілка, яку, наче намистини, густо нанизали горобці. Цього разу з ними прилетів худющий-прехудющий шпак.

     Поки Сірко чогось вередував коло миски, птахи, причаївшись, ніби поприлипали до гілок. Терпляче вони чекали своєї черги.

     Як тільки собака почистив лапою морду і повільно заліз до буди, виставивши в отворі голову, горобці м'ячиками скотились з гілок на землю і обліпили велику миску.

     Шпак з хвилину дивився, як горобці снідали, потім обережно спустився на нижню гілочку, боязко поглядаючи на собаку. Але той ніби нічого не бачив. Здавалося, що він милується своїми крилатими друзями, що тому й вередував коло миски, щоб більше їжі залишити зголоднілим птахам.

     Нарешті шпак набрався хоробрості, зіскочив на землю і швидко підійшов до гурту горобців. Він схопив щось з миски, відбіг до стовбура яблуні і почав похапливо їсти.

Сірко здивовано подивився на незнайомця. Мовчки спостерігав за птахом, поки той не заліз у миску, розігнавши горобців.

     Тоді собака, не піднімаючи голови з лап, сердито блиснув очима і кілька разів суворо гавкнув.

     Але шпак не розгубився. Він схопив грудочку макаронів і злетів на гілку.

     Собака не спуска очей з новачка. А той, попоївши, несподівано заспівав: «Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!».

     Птах так радісно і щиро висвистував, що Сірко від задоволення аж зажмурився. Так тривало декілька хвилин. Потім, перепочивши, знову повторив свою вдячну пісню. І собака зрозумів свого гостя.

     З того часу шпак щодня прилітав до Сіркової миски попоїсти і так, аж поки не зійшов сніг. Поснідає чи пообідає, сяде на яблуневу гілку і давай висвистувати на все подвір'я. Сірко лежить і слухає, слухає... А той: «Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!».

1. Сап'янці — чоботи або черевики, пошиті з сап'яну – тонкої м’якої козлячої шкіри.

 

Завдяки чому потоваришували Сірко та шпак