Тема: розповідь про собаку Сірка і шпака.

Головна думка: «поснідає чи пообідає, сяде на яблуневу гілку недалеко від буди і давай висвистувати на все подвір'я».

Мета: заклик бути добрими і вдячними.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу одна сторінка про одну подію (знайомство тварин) з життя декількох персонажів (собака Сірко і шпак), яке тривало короткий час (від провесни до тих пір, поки не зійшов сніг).  

Будова твору

План

1) У буді живе Сірко.

2) Собаку всі люблять.

3) Сірко подружився з горобцями.

4) Собака почав снідати.

5) Птахи чекають своєї черги.

6) Горобці обліпили миску.

7) Шпак набрався хоробрості.

8) Птах не розгубився.

9) Вдячна пісенька шпака.

Головний персонаж: собака Сірко.

Другорядні персонажі: шпак, горобці.

Розповідь ведеться від імені автора.

Оповідання вчить бути добрими, дружніми, вдячними.

Цитатна характеристика собаки Сірка

Цитатна характеристика шпака

СІРКО І ШПАК

    Біля цегляного хліва у дерев'яній буді живе собака Сірко. Весь чорний, ноги ж внизу білі, ніби взуті у світлі сап'янці, а над очима — сніжно-білі великі кружальця, що нагадують скельця окулярів.

    Його всі люблять. І він намагається віддячити за це і дорослим, і малюкам.

Кожного, хто відчинить хвіртку і ступить на подвір'я, собака зустрічає по-різному: поштарку — кількома глухуватими «гав-гав-гав», дитину – ніжним скиглінням, батька чи матір, коли ті повертаються з роботи, радісним, щирим «гаву-гаву-гаву», ніби хоче сказати: нарешті ви прийшли, я дуже скучив за вами.

     Змалечку Сірко подружився з нашими горобцями, які мешкають у хліві на горищі. Коло нього птахи харчуються взимку і влітку.

     Якось напровесні, коли повернулися із вирію до рідних домівок шпаки, вночі землю припорошив сніг. Вранці мати вилила у Сіркову миску рештки борщу і макаронів. Собака почав снідати.

     Над будою нависла яблунева гілка, яку, наче намистини, густо нанизали горобці. Цього разу з ними прилетів худющий-прехудющий шпак.

     Поки Сірко чогось вередував коло миски, птахи, причаївшись, ніби поприлипали до гілок. Терпляче вони чекали своєї черги.

     Як тільки собака почистив лапою морду і повільно заліз до буди, виставивши в отворі голову, горобці м'ячиками скотились з гілок на землю і обліпили велику миску.

     Шпак з хвилину дивився, як горобці снідали, потім обережно спустився на нижню гілочку, боязко поглядаючи на собаку. Але той ніби нічого не бачив. Здавалося, що він милується своїми крилатими друзями, що тому й вередував коло миски, щоб більше їжі залишити зголоднілим птахам.

     Нарешті шпак набрався хоробрості, зіскочив на землю і швидко підійшов до гурту горобців. Він схопив щось з миски, відбіг до стовбура яблуні і почав похапливо їсти.

Сірко здивовано подивився на незнайомця. Мовчки спостерігав за птахом, поки той не заліз у миску, розігнавши горобців.

     Тоді собака, не піднімаючи голови з лап, сердито блиснув очима і кілька разів суворо гавкнув.

     Але шпак не розгубився. Він схопив грудочку макаронів і злетів на гілку.

     Собака не спуска очей з новачка. А той, попоївши, несподівано заспівав: «Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!».

     Птах так радісно і щиро висвистував, що Сірко від задоволення аж зажмурився. Так тривало декілька хвилин. Потім, перепочивши, знову повторив свою вдячну пісню. І собака зрозумів свого гостя.

     З того часу шпак щодня прилітав до Сіркової миски попоїсти і так, аж поки не зійшов сніг. Поснідає чи пообідає, сяде на яблуневу гілку і давай висвистувати на все подвір'я. Сірко лежить і слухає, слухає... А той: «Фіють-фіють-фі-фі-фі! Фіють-фіють-фі-фі-фі!».

_{1. Сап'янці — чоботи або черевики, пошиті з сап'яну – тонкої м’якої козлячої шкіри.}

Завдяки чому потоваришували Сірко та шпак