Тема: розповідь про працьовиту дідову дочку і ліниву бабину дочку.

Головна думка: «дід зі своєю дочкою зажили щасливо і радісно».

Мета: засудження лінивства, заклик бути працьовитими.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Будова твору

Ознаки казки

Казковий зачин: «За високими горами, за дрімучими лісами…»

Слова-повтори: «шляхом-дорогою», «ідуть – аж приходять», «ждала-ждала», «частували-пригощали», «рад не рад», «ідуть вони, ідуть», «усяка всячина», «нема та й нема», «іду, іду».

Чарівні числа: вертатиме на чотирьох возах, кожен буде запряжений шістьма сивими кіньми.

Повтори: просять допомоги три предмети (криниця, піч, яблуня).

Добро перемагає зло.

План

1. Жили дід і баба з дочками.

2. Зимові досвітки дівчат.

3. Обман бабиної дочки.

4. Дід веде дочку в найми.

5. Дочка допомагає криниці, пічці, яблуньці.

6. Дід залишає свою дочку.

***

7. Зустріч білого дідка і дідової дочки.

8. Дівчина не танцює з красенями.

9. Винагорода для слухняної гості.

10. Дівчина повертається додому.

***

11. Дід веде в найми бабину дочку.

12. Дівчина не допомагає криниці, пічці, яблуньці.

13. Дід залишає бабину дочку.

14. Зустріч білого діда і бабиної дочки.

15. Дівчина танцює з красенями.

16. Баба не діждалася дочки.

Головні персонажі: бабина і дідова дочка.

Другорядні персонажі: дід і баба, білий дід.

Цитатна характеристика дідової дочки

Цитатна характеристика бабиної дочки

Цитатна характеристика діда

Цитатна характеристика баби

Цитатна характеристика білого діда

Фразеологізми: за високими горами, за дрімучими лісами; з порожніми руками;  очам не вірить; гризти; всяка всячина.

Порівняння: «дідок стоїть з бородою, весь білий, як молоко», «дідок, весь білий, наче молоком облитий».

Розказали героям казки, як сучасне життя відрізняється від їхнього.

   У давнину діти не мали змоги вчитися. Щоб прогодувати сім’ю батьки змушені були залучати дітей до щоденної праці. Дідова і бабина дочки також мали прясти. Більшість дітей не бували дальше рідних теренів.

    Сучасне життя дуже відрізняється від минулого. Тепер діти мають можливість навчатися, відвідувати творчі гуртки, спортивні секції. Не щоденна фізична праця, а навчання – це їхня основна робота, щоб у майбутньому бути успішними. Діти чергують навчання з відпочинком. На канікулах багато з них їздить у літні табори, на море, відвідують інші країни.

Написали лист-пораду дідовій і бабиній дочкам.

Дорогі дідова і бабина дочки!

Я ваш читач. Хочу дати вам дружню пораду. Бабина дочко, тобі треба навчитися працювати. Дідова дочко, ти заслуговуєш на відпочинок. Тільки разом працюючи і відпочиваючи, ви зможете стати хорошими подругами, як рідними сестрами.

Ваш щирий читач ______________

ДІДОВА ДОЧКА І БАБИНА ДОЧКА

    За високими горами, за дрімучими лісами жили дід і баба. У діда була своя дочка, а в баби — своя. Дідова була і ласкава, і слухняна, а бабина — сварлива, пихата та ще й лінива до того ж.

     Настала зима, почали обидві дочки на досвітки¹ ходити. Дідова з літніми жінками цілий день пряде, а бабина — то танцює, то гуляє і додому приходить з голим веретеном².

     Та баба все хвалить її та розхвалює. Тільки дід про свою ані слова.

     Повертались дівчата одного разу з досвіток, і довелось їм через тин перелазити.  Віддала дідова дочка бабиній свої веретена потримати, поки через тин перелізе, а та побігла з ними до матері й вихваляється:

— Погляньте, скільки я сьогодні напряла!

    Пішла баба до діда новиною похвалитися.

    Розсердився дід, коли його дочка додому з порожніми руками прийшла. Навіть не вислухав її — почав лаяти.

    А баба й каже дідові:

— Як ти своє ледащо не проженеш з дому або не віддаси в найми, то я тебе покину.

    Злякався дід і вирішив віддати дочку в інше село у найми.

    Ідуть вони шляхом-дорогою, ідуть — аж приходять до криниці. А криниця й каже:

— Дівонько, вичисти мене! А як будеш вертатися, то водиці з мене нап'єшся.

    Вичистила дівчина криницю, та й пішли собі. Ідуть, аж дивляться — стоїть стара облуплена піч.

— Дівонько, вимасти мене! А як будеш вертатися, то теплими книшами³ почастую.

    Дівчина швидко замісила глину, вимастила піч, та й пішли з дідом далі.

    Ідуть вони, ідуть, аж дивляться — стоїть яблунька-кисличка.

— Дівонько, підчисть мене! А як будеш вертатися, то я тебе яблуками почастую.

    Підчистила дівчина кисличку, та й пішли вони. Ідуть, аж дорога зайшла в темний, густий ліс. Дивляться — стоїть хатчина. Зайшли. А в хаті великий нелад. Заходилася дівчина прибирати, а дід і каже:

— Роби ж ти лад, а я піду та принесу дров до печі.

    А сам гадає: «Лишу я її тут, хатчина є, дрова близько, є чим топити, а їстиме те, що заробить, то й ліньки забуде, як сама на себе робитиме». І завернув собі додому.

***

    Ждала-ждала дівчина батька. Вже й смерклося. Засвітила каганчика, сидить і плаче, бо боїться сама в лісі, та ще в чужій хаті. Коли чує, хтось стукає в двері.

    Відчинила дівчина, аж бачить — на порозі дідок стоїть з бородою, весь білий, як молоко.

    Знайшла дідова дочка крупи, затопила в печі, зварила вечерю, нагодувала дідка.

    Повечеряв дідок, подякував дівчині та й каже:

— Ну, я піду, а ти прибери в хаті, постели собі та й лягай спати. А як опівночі прийдуть під вікно красені, ти дверей їм не відчиняй, танцювати з ними не йди.

    Рівно опівночі загриміло щось, загупало під вікном. Підійшли до вікна красені-юнаки. Стали запрошувати дідову дочку йти танцювати. Але вона пам'ятала слова дідка і не пішла.

     Уранці прийшов дідок і почав хвалити дівчину:

— Добре ти зробила, що послухалася мене... Бери тепер собі, що хочеш, сідай у карету та їдь додому. Того добра, що вони залишили, буде тобі з батьком на цілий вік.

     Сіла дідова дочка в карету та й поїхала додому. Легка показалася їй далека дорога, бо добре частували-пригощали її і яблунька-кисличка, і піч, повна книшів, і криничка. Незчулася, як і додому приїхала.

    А баба глянула у вікно й кричить: — Біжи, діду, якісь пани приїхали!

    Вибіг дід і очам своїм не вірить! А донька вже просить, щоб помагав зносити добро до хати.

***

    Опам'яталася баба від несподіванки й почала гризти діда:

— Веди, діду, мою дочку туди, куди свою водив. Коли твоя стільки заслужила, то моя більше заслужить.

    Дід, рад не рад, узяв та й повів. Коли приходять до криниці, а криничка й каже:

— Дівчино, вичисть мене! А як будеш відти вертатися, то доброї водички з мене нап'єшся.

    А дівка каже:

— Щоб я коло тебе руки мастила? Я панського роду.

    Та й пішли далі, ідуть вони, ідуть, аж бачать піч.

— Дівчино, вимасти мене! А я тебе гарячими книшами почастую, як будеш назад вертатися.

    А дівчина відказала, що їстиме булки, калачі та марципани, а не загнічений хліб з поколупаної печі.

    І яблуньці-кислиці відрубала, що вертатиме на чотирьох возах, а кожен буде запряжений шістьма сивими кіньми. У кожнім возі буде срібло та золото, усяка всячина дорога, і яблука кислі їй ні до чого.

    Ідуть вони, ідуть, уже й у ліс зайшли та й прийшли до тієї хатки. А там нелад страшний.     

    От дід і каже:

— Отут я найняв був свою дочку. Жди ж тут, а я піду в ліс шукати того пана.

    Сидить дівчина, не робить нічого, ані діда, ні пана нема та й нема. Коли чує, стукає хтось у двері й просить відчинити.

— Не великий пан, сам відчиниш.

    Бачить, відчиняє двері дідок, весь білий, наче молоком облитий, і просить:

— Зготуй мені вечерю, дівчино, бо я зголоднів.

— Якщо голодний, то й вари собі сам!

— Хоч і не зробила ти для мене нічого, — каже дідок, — дам я тобі хорошу пораду. Як прийдуть опівночі красені й будуть кликати тебе на танці — не йди, бо погано тобі буде.

— Обійдусь якось і без твоїх порад, — відповідь була.

    Зібрався дідок і пішов.

    Якраз опівночі постукали у вікно. Глянула дівка — стоять у дворі юнаки-красені. Зраділа вона і кричить:

— Іду, іду, а то мені так набридло самій сидіти. Та й вибігла до них...

     Ждала баба свою дочку з багатством, та так і не діждалася. А дід зі своєю дочкою зажили щасливо і радісно. Може, ще й досі живуть, якщо дочку заміж не видав.

^{1. Досвітки — зібрання сільської молоді, організовані для спільної праці і розваг в осінній та зимовий час.}

^{2. Веретено — ручне знаряддя для прядіння, що становить собою тонку паличку з видовженими загостреними кінцями і потовщенням посередині.}

^{3. Книш — вид білого хліба з загорнутими всередину краями та змазаного салом або олією.}