Тема: розповідь про те, як хлопчик Сергійко перепинав теля.

Головна думка: «Та навіщо ж було бити?»

Мета: заклик не ображати тварин, переконати читача, що перемагати треба добротою.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Будова твору

Композиція твору

Зав’язка: мама просить Сергійка перепнути теля.

Розвиток дії: незадоволений хлопчик кричить до тварини, зі всієї сили вдарив її.

Кульмінація: теля зірвалося навтьоки і потягнуло хлопчика за собою.  

Розв’язка: мама показує синові, як ласкою і добротою досягнути мети, теля покірно пішло за жмутиком трави у маминій руці.

Головний персонаж: хлопець Сергійко.

Другорядні персонажі: мама.

План

1. Сергійко ладнає ракету.

2. Мама просить перепнути теля.

3. Обов’язок – доглядати теля.

4. Теляті було жарко.

5. Сергійко проявляє незадоволення.

6. Вперте теля пручається.

7. Тварина помчала як несамовита.

8. Ображений хлопчик гірко плаче.

9. Та навіщо ж було бити?

10. Сергійко поплентався до призьби.

Цитатна характеристика Сергійка

Чи схвалюєш ти поведінку Сергійка

   Я не схвалюю поведінки Сергійка.

   По-перше, він невідповідально віднісся до свого обов’язку – доглядати за телям. Так захопився грою, що забув за живу тварину, залишив її пектися на сонці. Чимдуж не побіг до теляти, а спочатку дбайливо склав крильця літака, хоч теляті було справді жарко і воно важко дихало. По-друге, хлопчик дуже спішив повернутися до попередньої роботи, що навіть не скривав свого невдоволення: гримнув на тварину, смикав за шнурок, навіть прикорінь забивав у землю і накручував на нього вірьовку. По-третє, Сергійко наостанок зі всього розмаху вдарив тварину прикорнем по спині. А теля від болі чи страху кинулося навтьоки, воно мчало як несамовите, тягнучи за собою хлопця. Після такої поведінки хлопця навіть добрі слова до теляти уже йому не допомогли.  

     Сергійкові, по правді, добре перепало. Думаю, що він більше не буде ображати тварину.

Фразеологізми в оповіданні: підбилося високо, очі мружила, надокучливі мухи, втупив очі, взявся на мою голову, легко сказати, як укопаний, піт котився градом, погасавши вволю, на край світу.

^{УПЕРТЕ ТЕЛЯ (Борис Комар)}

    ^{Саме тоді, як Сергійко заходився ладнати під хатою до своєї ракети вузенькі алюмінієві крильця, з вікна визир­нула мама й сказала докірливо:}

^{— Бач, сам так у холодочок сховався, а бичок нехай на сонці печеться!}

^{— Зараз перепну, — буркнув Сергійко.}

^{— Та не забудь і чавунчика з водою переставити.}

^{— Не забуду.}

    ^{Хлопцеві дуже не хотілося відриватись од роботи. Але що вдієш — треба.}

    ^{Це його обов'язок — доглядати за телям.}

    ^{Дбайливо поскладав на призьбу крильця од ракети й попростував до теляти, яке було прип'яте за двором на спориші.}

    ^{Сонце підбилося високо і так пекло — заледве волос­ся на голові не присмалювало. На вулиці порожньо, тихо. Лише з-під сусідського тину чути рівномірне рохкання свині. Льоха перекинула під себе казанок з водою, розва­лилася в калюжі, від задоволення аж очі мружила.}

    ^{Теляті й справді було жарко. Воно не паслося, лежало, витягнувши на траві голову, і важко дихало. А над ним гули надокучливі мухи. Їм анітрохи не заважала спека.}

    ^{Сергійко розхитав довгий дубовий прикорінь1, витяг його із землі, вхопився за припинач.}

^{— Вставай! — гримнув до теляти.}

    ^{Бичок неквапливо підвівся, потягнувся, здивовано втупив очі в хлопця.}

^{— Чого витріщився? — смикнув за вірьовку Сергійко. — Ходімо в холодок під сарай! І де ти взявся на мою голову...}

    ^{Та легко сказати — «ходімо»! Теля й не збиралося йти за хлопцем. Мабуть, образилось, що він грубо повівся з ним. Хіба воно знало, що Сергійкові зараз страшенно ніколи, що в нього є важливіша справа, ніж оце водитися з нікчемним телям!}

     ^{Стояло, дурне, як укопане, з місця не зрушиш.}

     ^{Тоді Сергійко намотав на руку припинач, дужче смик­нув до себе. Але бичок уперся й потяг хлопця в протилеж­ний бік.}

^{— Ти бач, ще й капризує! — обурився Сергійко. — За­раз я тебе приборкаю...}

     ^{Проте що вже тільки не робив: і сидячи цупив за ві­рьовку, і лежачи, і навіть прикорінь забив у землю та про­бував накручувати на нього припинач, — все одно не зміг подужати бичка.}

    ^{А сонце, мов нарочито, ще жаркіше пекло-припікало. Сергійко впрів, аж піт котився градом.}

^{— Ну, зажди, бицюро, я тобі покажу!.. — розлютився хлопець.}

    ^{Міцніше намотав на ліву руку вірьовку, у праву взяв прикорінь і підійшов до теляти. Не встигло воно й огля­дітися, як Сергійко з усього розмаху — лусь його прикор­нем по спині, лусь!}

^{— Ось тобі, ось, щоб знало як!..}

    ^{Далі не доказав. Бичок, чи то від болю, чи то від пере­ляку, так кинувся од Сергійка, що трохи йому руку не ві­дірвав. А потім помчав як несамовитий, тягнучи за собою хлопця.}

    ^{Сергійко спробував було зупинити теля, але куди там — тепер його ніяка сила не могла втримати. Хотів звільни­тися од вірьовки, яку необачно накрутив на руку, але та­кож не зміг: вона весь час була натягнута, як струна.}

    ^{Останнє, чим сподівався вгамувати теля, це ласкавим, ніжним:}

^{— Бицю, бицю, бицю....}

    ^{Але «биця» вже не вірив у Сергійкову доброту. І ще швидше втікав од хлопця.}

    ^{Утративши всяку надію зупинити теля, Сергійко всю свою силу й спритність тепер докладав до того, щоб не відстати від нього, не перечепитись де-небудь. Бо тоді й направду воно або ж руку відірве, або ж волочитиме по землі скільки захоче.}

^{— Куди ти? — гукали з дворів здивовані сусіди. Та йому не було часу пояснювати — мчав далі за навіженим телям туди, куди тому заманулося бігти.}

    ^{Коли б Сергійка потім спитали, де йому довелося то­ді побувати, він, мабуть, не зміг би як слід і відповісти. Пам'ятав лише: біг слідом за телям через городи, розкида­ючи жовті соняшникові голови, які безжально гамселили в груди, трощив крихкі стебла кукурудзи, шорстке листя якої боляче шмагало по обличчю, петляв поміж деревами в саду, плигав через канави й перетинки. Пізніше навіть дивувався, як поперестрибував через них. Зараз нізащо не зумів би.}

    ^{Погасавши вволю, бичок врешті стомився і сам прибіг у холодок під повітку. Бери й припинай.}

    ^{Але після всього, що довелося пережити, Сергійка про­йняла раптом така образа на теля і жалість до себе, що він не стримався і гірко-гірко заплакав.}

    ^{Зачувши той плач, з хати вибігла мати.}

^{— Ну, чого ти, чого? Знову з хлопцями побився?}

    ^{А він ще дужче, ще жалібніше затяг.}

^{— Та хто ж тебе?.. — доскіпувалася.}

    ^{Не перестаючи схлипувати, Сергійко з ненавистю зи­ркнув на теля, розповів, як воно поглумилося над ним.}

^{— То, кажеш, прикорнем його вдарив? — перепитала мати.}

^{— Угу, — кивнув Сергійко. — Уперлося, не хотіло йти.}

     ^{Мати скрушно похитала головою:}

^{— Та навіщо ж було бити? Вирвав би травички, пока­зав, то воно за тобою не то в холодок, на край світу пішло б... Бач, ракети вмієш робити, а до цього не додумався...}

     ^{Вона перехилилася через тин, зірвала трави. А теля, як загледіло в материній руці зелень, підбігло до неї.}

     ^{Сергійко вже не чекав, поки мати показуватиме, як би воно ішло «на край світу».   Почервонілий, похнюплений, витер на обличчі сльози і поплентався до призьби.}

^{1. Прикорінь — частина стовбура біля кореня.}