Тема: розповідь про ченця Нестора Літописця.

Головна думка: «цінували в Києві людей освічених».

Мета: розповісти про ченця Нестора Літописця.  

Рід літератури: епос.

Жанр: повість.

Будова твору

План уривку

1. Юнак у Печерському монастирі.

2. Книга – покликання Нестора.

3. Виготовлення пергаменту.

4. Вчиться сам і вчить інших писати.

5. Цінували в Києві людей освічених.

Цитатна характеристика Нестора Літописця

^{ВЕЛИКИЙ ЛІТОПИСЕЦЬ}

^{— То ось ти який, монастирю Печерський, — промовив тихо юнак.}

    ^{Поправив торбу за плечима. Огледівся. З великого одно­поверхового будинку вийшли люди в чорному довгому одя­зі. А далі, у великому саду, працювали у такій самій одежі інші люди. Стримані й зосереджені, вони були зайняті ко­жен своєю справою. Тихе і спокійне життя монастирське. Так почалось життя в Києво-Печерському монастирі вели­кого літописця землі нашої — преподобного Нестора.}

    ^{Розумний і грамотний молодий чернець, який знав грецьку мову, не розлучався з книжкою. Він зрозумів, що це — його покликання. Книга стала справою життя. Нестор швидко засвоїв багато премудрощів творення книги рукописної. А ще пізніше до нього самого стали за пора­дою звертатись.}

^{— Отче, як палітурку зшити? — питають його.}

^{— Один аркуш пергаменту до другого укладаємо, — виходить зошит. Зрозуміло?}

^{— Зрозуміло, — відповідають.}

^{— Скріплюємо разом аркуші зошита. Беремо ремінь сиром'ятний і до нього пришиваємо зошит. Зрозуміло?}

^{— Зрозуміло, — відповідають.}

^{— Потім беремо дві дощечки однакові. Одну на поча­ток. Другу — в кінець. Начебто покришки вийшли, і крі­пимо ременем з дошками.}

^{— Так ось відкіля прислів'я «Прочитати книжку від дошки до дошки» походить, — тихо сказав один чернець.}

^{— Про мудрість книжкову багато у народі слів добрих сказано. Щоб книга очі тішила, дошку зовні обтягти мож­на тканиною або шкірою.}

    ^{Доповнили ввічливо учні:}

^{— А можна і в оклад убрати.}

^{— Можна камінням коштовним прикрасити.}

^{— Спинку палітурки можна пласкою чи круглуватою виконати.}

^{— Та не забути зав'язки і застібки зі шкіри. Ділився щиро Нестор своїми знаннями. Тому любили його однолітки і старці. До всього мав діло переписувач Нестор. Дивився, як пергамент виготовляли. Ченці про­зивали його «телятина».}

     ^{Замочують у розсолі в діжках дубових шкіри телят або ягнят. Як полежать трохи — ну їх руками м'яти.}

     ^{Дивиться Нестор, як писці розліновують під лінійку пахучі свіжі аркуші. Вчився сам та інших учив писати, рівно і правильно. Щоб літери виходили чіткі, майже квадратні.}

^{Карав недбайливих, коли чорнило псували:}

^{— Нащо чорнило зіпсував? Я тебе скільки вчив сажі класти?}

    ^{Червонів інок*, відповідав затинаючись:}

^{— Дві жмені, отче.}

^{— А ти скільки поклав?}

^{— Одну.}

^{— Ось і вийшло воно рідким, що на сторінці і письма не видно.}

^{— А ти, — говорив він другому писцю, — відвар чор­нильний не догледів. Кору дубову і вільхову справно зі­брав, висушив її чудово. А вода в горщику геть википіла. Дров у вогонь поменше накладай. Надалі не помиляйся.}

^{— Молодець, — хвалив третього, — рівний рядок, що твоя стріла. Не забувай чорнило просушувати. Не шкодуй піску дніпрового.}

    ^{Молодий послушник, почувши похвалу, обережно по­ставив на край стола пісочницю.   Перевірив для певності, чи надійно тримається покривка з дірочками.}

^{— Пісок зайвий струси, — повчає Нестор.}

    ^{Узяв до рук аркуш пергаменту. Прочитав не квапля­чись. Слова, як тоді було заведено, у кожному рядку не розділялись. Тільки абзаци виділялись. Привернув увагу:}

^{— Вправно виділяєш буквицею рядок новий. Не люби­ти книжкову справу неможливо.}

    ^{Цінували в Києві людей освічених. Але письменник Нестор не загордився. З ранку до ночі просиджував він у келії монастирській. Що сам знав — передавав молодшим…}

^{*Інок — православний монах.}

Походження прислів’я «Прочитати книжку від дошки до дошки»