Аналіз народної казки «Як Оксана вербою стала» (тема, головна думка, ознаки казки, будова твору, план, цитатна характеристика персонажів)

Тема: розповідь про дівчину Оксану, яка стала вербою.

Головна думка: «Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!».

Мета: засудження самозакоханості, байдужості до інших.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Ознаки казки

Казковий зачин: «Колись давно…».

Казкові імена: Водяник.

Чарівне перетворення: дівчина стає вербою.

Добро перемогло зло (Водяник виконав бажання дівчини, самозакохана Оксана стала гарним деревом).

Будова твору

Зачин	«Колись давно в одному селі жила вродлива дівчина Оксана…»
Основна частина	«Одного вечора, коли дівчина, як зазвичай, стояла на березі…»
Кінцівка	«А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений…»

План

1. Самозакохана дівчина Оксана.

2. Байдужість до людей.

3. Водяник зачарований красунею.

4. Милувалася би вродою!

5. Водяник виконує бажання.

6. Красуня-верба перед очима.

Головний персонаж: дівчина Оксана.

Другорядні персонажі: Водяник, мати.

Розповідь ведеться від імені автора.

Оксана – негативний персонаж. Вона багато часу проводить намарно біля води, любуючись своєю вродою, не слухає матір, байдужа до людей.

Водяник – позитивний персонаж, він закоханий у дівчину, виконує її бажання.

Казка засуджує самозакоханість, байдуже ставлення до людей.

Верба — один із народних символів України, наш народ вірив, що сонце п'є воду з вербових листочків, і саме тому вони такі схожі на сонячні промінці.

Цитатна характеристика дівчини Оксани

Вродлива, гарно одягається	«Колись давно в одному селі жила вродлива дівчина Оксана. Дуже полюбляла вона вбратися у вишивану сорочку, плахту, взути на ноги червоні чобітки, надіти на шию намисто, прикрасити волосся стрічками»
Самозакохана	«І так гарно вбрана ходила дівчина на річку — помилуватися своїм відображенням у її гладкому плесі»
Витрачає час намарно	«Могла годинами так сидіти, задивляючись на свою вроду та усміхаючись сама до себе»
Байдужа до людей	«Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала»
Неслухняна, не допомагає батькам	«Мати просила доньку допомогти — води із криниці принести, на городі попоратися. Та у відповідь завжди чула: «Ой, не зараз, мамо... »»
Несправедлива, черства до рідних	«Не хочу йти до хати! Немила вона мені! Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!»
Перетворилася на вербу	«І тут ніжки дівчини перетворилися на коріння, яке міцно трималося за берег, і вже не могла красуня зрушити з місця. Гнучкий дівочий стан став тонким вербовим стовбуром, руки перетворилися на гілля, а довге кучеряве волосся — на тонесенькі гілочки, що схилялися до самої води, торкаючись свого відображення в ній»
Здійснилась мрія дівчини	«Саме так, як мріяла Оксана»

Цитатна характеристика Водяника

Живе у річці	«Одного вечора, коли дівчина, як зазвичай, стояла на березі, з води визирнув Водяник»
Зачарований вродою дівчини	«Побачив він красуню та й завмер, зачарований її вродою»
Добрий, виконує бажання дівчини, наділений магічним даром	«Почувши таке бажання Оксани, Водяник умить виконав його»
Задоволений	«А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений, на самісіньке дно. Тепер красуня-верба завжди буде перед його очима»

ЯК ОКСАНА ВЕРБОЮ СТАЛА

Колись давно в одному селі жила вродлива дівчина Оксана. Дуже полюбляла вона вбратися у вишивану сорочку, плахту¹, взути на ноги червоні чобітки, надіти на шию намисто, прикрасити волосся стрічками. І так гарно вбрана ходила дівчина на річку — помилуватися своїм відображенням у її гладкому плесі². Могла годинами так сидіти, задивляючись на свою вроду та усміхаючись сама до себе.

Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала. Мати просила доньку допомогти — води із криниці принести, на городі попоратися. Та у відповідь завжди чула: «Ой, не зараз, мамо... »

Одного вечора, коли дівчина, як зазвичай, стояла на березі, з води визирнув Водяник. Побачив він красуню та й завмер, зачарований її вродою. Саме у цей час нагодилася Оксанчина матуся й покликала дівчину додому. А та у відповідь:

— Не хочу йти до хати! Немила вона мені! Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!

Почувши таке бажання Оксани, Водяник умить виконав його. І тут ніжки дівчини перетворилися на коріння, яке міцно трималося за берег, і вже не могла красуня зрушити з місця. Гнучкий дівочий стан став тонким вербовим стовбуром, руки перетворилися на гілля, а довге кучеряве волосся — на тонесенькі гілочки, що схилялися до самої води, торкаючись свого відображення в ній. Саме так, як мріяла Оксана.

А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений, на самісіньке дно. Тепер красуня-верба завжди буде перед його очима.

_{1. Плахта — жіночий одяг, схожий на спідницю.}

_{2. Плесо — спокійна, чиста водна гладінь.}

Вербові котики

Без верби і калини немає України

Що ти знаєш про народні символи України