Тема: розповідь про те, як Славко Хоробрик і Катруся Розумниця стали друзями.

Головна думка: «у біді не залишимо».

Мета: заклик не бути байдужими до чужої біди, засудження вимагачів. 

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Довели, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (дві сторінки) про подію (п’ятикласники ображали другокласника Вітю) з життя семи персонажів (Вітя, троє п’ятикласників, Катруся і Славко), яка тривала короткий проміжок часу (приблизно двадцять хвилин).

Будова твору

План

1. П’ятикласники чекають за рогом школи.

2. Вимагачі обступили Вітю.

3. Другокласник набрався сміливості.

4. Чого кричиш?

5. Катруся заступається за Вітю.

6. А міліція вже тут.

7. Вимагання – це злочин.

8. У біді не залишимо.

9. Друзі-нерозлийвода.

Головні персонажі: Славко і Катруся.

Другорядні персонажі: п’ятикласники, другокласник Вітя.

Позитивні персонажі: Славко Хоробрик — звичайний молодший школяр з незвичайною мрією — стати   поліцейським; другокласник Вітя переміг свій страх; смілива дівчинка Катруся не була байдужою до чужої біди.   

Негативні персонажі п’ятикласники – вимагачі, вони ображають слабших , порушують закон.

Цитатна характеристика другокласника Віті

Цитатна характеристика Катрусі Розумниці

Цитатна характеристика Славка Хоробрика

_{КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ}

_{уривок із повісті «Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера»}

     _{Троє п'ятикласників нетерпляче тупцювали за рогом школи. Хіба приємно у таку погоду стояти в самих під­жаках і бозна-скільки на нього чекати? На кого? Та на другокласника Вітька! Невже він надумав обкрути­ти їх круг пальця: не піде по булочку і не принесе грошики? Та ні — іде... Нарешті показався з-за школи.}

_{— Куди це ти так хутко чимчикуєш? — виступив, руки в боки, один вимагач.}

_{— Скільки гривень дала тобі сьогодні матуся на соло­деньке? — поцікавився другий. — Давай-но я перерахую.}

    _{А худорлявий, мов соломинка, боязкий Вітько нерішуче зупинився і навіть трохи позадкував від задирак.}

_{— Навіть не думай утікати — наздоженемо, — суворо попередив п'ятикласник.}

_{— Мама сказала.. — набрався мужності хлопчик і заго­ворив голосно, мало не закричав, — мама забороняє мені віддавати кишенькові гроші будь-кому.}

    _{Схоже, Вітько сам налякався своєї сміливості. Але хлоп­чик відважно поглянув на п'ятикласників, ніби зовсім-зовсім їх не боявся. Хоч насправді ще й як боявся...}

_{— Чого ти верещиш?! — задираки також налякалися, що Вітьків крик можуть почути і прийти на допомогу. — Цить! Швидко віддавай гроші, бо повернешся додому з «ліхта­рем» під оком!}

_{— А-а-а! — зненацька заволав Вітько.}

_***

    _{Його вереск лунав так гучно, що його почула за рогом школи Катруся Розумниця.}

_{— Як вам не соромно! — ще здалеку загукала дівчинка, ледве побачила цю негідну картину.}

_{— Тобі чого треба, мала? — огризнувся п'ятикласник.}

_{— Негайно відпустіть хлопчика! — наказала Катруся і насупилася так, ніби зібралася завдати їм добрячого прочухана.}

_{— Іди собі, куди йшла! — злісно просичав до неї опецькуватий¹ задьора.}

_{— Піду, тільки разом із хлопчиком, — вирішила смілива Катруся. — Відпустіть його, бо буде гірше!}

_{— Гірше? Що ти можеш нам зробити, мала? — зверхньо хмикнув п'ятикласник.}

_{— Викличу міліцію², — відрубала³ дівчинка.}

_{— Ага! Міліція так відразу візьме та й прибуде! Немає їм більше чого робити, — зайшовся глузливим реготом друзяка-вимагач.}

_***

_{— А міліція вже тут! — це Славко Хоробрик наспів на лемент.}

_{— Ти ще хто такий? — брови у задираки поповзли на лоба. — Звідки взявся цей хлопчак?}

_{— Я — майбутній міліціонер, — повідомив Славко.}

_{— Майбутній — не теперішній. — хмикнув вимагач.}

_{— То ви хочете поговорити зі справжніми міліціоне­рами? — чемно уточнив Славко Хоробрик. — Це дуже просто! Міліції буде про що з вами розмовляти. Вимагати гроші — справжній злочин!}

_{— Який ще злочин? — налякалися п'ятикласники і по­задкували від войовничих дітлахів. — Ми пожартували, а малий не зрозумів.}

_{— Я телефоную на 102 і викликаю міліцію! — оголосила Катруся.}

_{— А-а-а-а!!! — заволали розбишаки й щодуху накивали п'ятами⁴.}

_{— Більше їх не бійся, — порадив хлопчикові Славко Хо­робрик. — А якщо вони знову візьмуться за своє, ти одразу кажи мені. Майбутній міліціонер — це теж міліціонер! — запевнив він. — У біді не залишимо.}

_{— Гаразд. Дякую, — усміхнувся Вітько. — А тепер можна я побіжу по булочку, бо скоро перерва закінчиться?}

_{— Авжеж, біжи. І не запізнюйся на урок, — напоумив⁵ його Славко.}

_{Катруся, яка після свого переможного окрику: «Телефо­ную на 102!» — досі стояла з вазоном, нарешті поцікави­лася у Славка:}

_{— А ти справді майбутній міліціонер?}

_{— Звичайно, — запевнив її хлопчик.}

_{— Скажи, а дівчатка можуть бути міліціонерами? — обе­режно запитала Катруся і затамувала подих.}

_{— Ні. Дівчатка можуть бути міліціонерками! — уточнив Славко.}

_{— Ура! Тоді я буду міліціонеркою! — зраділа дівчинка. — Будьмо друзями! Мене звати Катруся Розумниця.}

_{— А мене Славко Хоробрик. Звісно, будьмо.}

_{Відтоді Славко і Катруся стали друзями-нерозлийвода⁶.}

_{^{1. Опецькуватий — невисокий на зріст, товстий, незграбний.}}

_{^{2. Міліціонер — так раніше називали працівників поліції.}}

_{^{3. Відрубала — тут: різко сказала.}}

_{^{4. Накивали п'ятами — швидко побігли.}}

_{^{5. Напоумив — тут: порадив.}}

_{^{6. Друзі-нерозлийвода — дуже дружні, діють одностайно.}}

Чи є у тебе мрія про якусь річ, чи намагався ти збирати гроші?