Тема: розповідь про сопілку дідуся Василя.

Головна думка: «А де бажан­ня, там неодмінно буде й успіх».

Мета: заклик розвивати свої творчі здібності.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання.

Твір невеликого обсягу (дві сторінки) про події (мама з Вадиком знаходять дідусеву сопілку, Вадик навчається майстерно грати) із життя (двох персонажів), що тривають недовго.

Будова твору

План

1. Мама знайшла сопілку.

2. У ній живе душа дідуся.

3. Сопілка може подати голос.

4. Де бажання, там успіх.

5. Уроки у справжнього майстра.

6. Труднощі відступали.

7. Мелодія – чарівний голос.

Головний персонаж: хлопчик Вадик.

Другорядні персонажі: мама хлопчика.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Вадика

СОПІЛОНЬКА З КАЛИНОНЬКИ, ЯСЕНОВЕ ДЕНЦЕ

     Якось мама наводила лад у старому, ще бабусиному ко­моді й раптом вигукнула:

— О, Вадику! Глянь, що я знайшла!

     З-поміж альбомів з давніми вижовклими фотографія­ми, серед старих листівок і конвертів, якихось течок та навхрест перев'язаних ниткою пакетиків вона дістала до­вгеньку дерев'яну паличку із шістьма круглими дірочка­ми та нехитрим орнаментом по всьому стовбурці.

— Дай-но! Дай! — нетерпляче простяг руку цікавий до всього Вадик.

    Він вихопив у мами паличку й заходився вимахувати нею, ніби мушкетер шпагою.

— Вадику, припини, — з докором сказала мама. — Це тобі не патичок який-небудь. Це чудовий музичний інструмент — сопілонька з калиноньки, ясенове денце. А в ній, щоб ти знав, і досі живе душа твого дідуся.

— Яка душа? — не зрозумів Вадик.

— А така. На цій сопілочці любив грати мій тато, а твій дідусь Василь… Боженьку милий, як він напродиво¹ гарно грав! Особливо мелодію, що має назву «Самотній пастух».

    Дідусь вкладав у гру всю свою душу. І я вірю, що вона, дідусева душа, живе в його сопілочці й досі.

— А як її звідти вийняти? — спитав Вадик.

— Виймати душу — то невдячне діло, — заперечила мама. — А от подати голос вона може. Тільки для цього ти сам маєш навчитися грати не гірше нашого незабут­нього дідуся.

— А я хіба зможу? — засумнівався Вадик.

— Головне, синочку, дуже, дуже захотіти. А де бажан­ня, там неодмінно буде й успіх.

     Відтоді Вадика ніби зачаклували: він дуже хотів, щоб подала голос дідусева душа. Тому не випускав сопілку з рук. Він дув у неї з ранку до вечора, та так завзято, що в нього терпли губи. Однак звуки народжувались немічні, придушено хрипкі, з присвистом. Вони були зовсім не ме­лодійні й тільки дратували вухо.

     Вадик впадав у відчай.

— Я так стараюся, а в мене геть нічого не виходить, — якось, мало не плачучи, поскаржився він мамі.

— Видно, мій дударику, правду каже народна примов­ка: «У сопілку грає, а ладу не знає». Тому я напитала для тебе одного дядечка-сопілкаря. Він чудово володіє цим інструментом. Тож і тебе погодився навчити. Одне шкода, що цього не випало зробити твоєму дідусевій

    І Вадик почав брати уроки у справжнього майстра. Ох, і нелегко було йому о першій порі! І повноголосий звук не народжувався. І пальці, що бігали по дірочках, були неслухняні. А трохи згодом, коли вже сяк-так навчився видобувати зовсім простенькі мелодії, то часто плутав но­ти, фальшивив.

     Але минав час, і поволі, невпоспіх, з кожним новим днем труднощі відступали. Вони вже так болісно не до­шкуляли Вадикові, бо він вірив, він був певен, що неод­мінно їх переборе.

     Що слухнянішою ставала в його руках дідусева сопілка, то чистіше й виразніше починав звучати її голос. Вадик уже знав напам'ять усю мелодію «Самотнього пастуха». Ця щира хвилююча пісня без слів просто зачаровувала його. І коли він брався грати її, йому починало здаватися, що то й справді тихим тужливим голосом десь із далекої далечіні промовляє до нього жива дідусева душа.

Напродиво — напрочуд, на диво.

Роль музики у твоєму житті та друзів

Наполегливість у досягненні мети забезпечувала вам успіх