Тема: розповідь про собаку — вірного друга людини.

Головна думка: «і пішов собака до людини».

Мета: собака – вірний друг людини.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Вид казки: про тварин.

Ознаки казки

Персонажі: тварини, наділені людськими рисами, вміють розмовляти.

Слова-повтори: «йшли вони», «довго, дуже довго», «потихеньку-потихеньку».

Добро перемогло зло: собака став вірним другом людини.

Будова твору

План

1. Набридло блукати самому.

2. Собака наймитує у вовка.

3. Ведмідь прийняв собаку.

4. Лев – найдужчий звір.

5. Людина сюди йде.

6. Собака служить в людей.

Головний персонаж: собака.

Другорядні персонажі: вовк, ведмідь, лев.

Розповідь ведеться від імені автора.

Казка вчить не залишатися самотнім, шукати друзів.  

^{ЯК СОБАКА ЗНАЙШОВ СОБІ ГОСПОДАРЯ}

    ^{Довго жили собаки самі собі так, як і досі ще живуть вовки, аж поки не народився такий собака, якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжі й повсякчас боятися дужчих від себе.}

    ^{Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати за наймита до найдужчого звіря. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого вовка.}

^{— Куди йдеш, собако? — питає вовк.}

^{— Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш? Вовк згодився, й собака пішов за ним.}

    ^{Йшли вони, йшли, аж дивиться собака: підняв вовк носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі.}

^{— Що з тобою, господарю? Чого ти злякався?}

^{— Хіба не бачиш ? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з'їсти може!}

    ^{Побачив собака, що ведмідь дужчий за вовка, та й вирішив іти прохатися у найми до ведмедя. Кинув вовка й пішов. Ведмідь охоче прийняв собаку за наймита та й каже:}

^{— Ходім до череди, візьму я собі корову; обидва добре наїмося!}

    ^{Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот; корови ревуть і тікають хто куди... Глянув ведмідь з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс.}

^{— Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до собаки.— Тут уже лев господарює.}

^{— А хто ж то такий лев?}

^{— Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі!}

^{— Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіря.}

    ^{Промовивши це, пішов собака прохатися в найми до лева. Лев прийняв. І почав собака служити левові.}

    ^{Довго, дуже довго був собака наймитом у лева, й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіря в лісі й ніхто собаку не насмілювався зобідити.}

    ^{Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це лев зупинився... Заревів на весь голос та з серця щосили як рване лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад.}

^{— Що таке, господарю? — запитав здивований собака.}

^{— Людина сюди йде... Треба тікати швидше, бо лихо буде!}

^{— Ну, бувай здоров, леве! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий!}

     ^{І пішов собака до людини. З того часу служить собака в людей.}

    ^{Давно, дуже давно це було, а собака все служить людині, й дужчого від неї господаря він так-таки й не знайшов.}

Міфологічна легенда «Чому пес живе коло людини»