ПРО КОЗАКІВ
|
В сиву-сиву давнину козаки йшли на війну, бо на рідну Україну сунулися без упину
ляхи1, турки та татари, московити, яничари2, щоб палить сади і хати, щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду: — Будем битись без пощади! Вірні коні рвуться в битву, крешуть іскри з-під копита. |
За чарівний спів дівочий, за спокійні дні та ночі — шаблі весело дзвенять, вражі голови летять.
І на морі, і в степах наганяли вони страх, бо найкращі вояки — запорозькі козаки!
І не буде переводу українському народу, доки із глибин сторіч долина козацький клич. |
1. Ляхи — давня народна назва поляків.
2. Яничари — турецькі солдати.
Тема: поетична розповідь про наших предків – славних козаків.
Головна думка: «і не буде переводу українському народу».
Мета: уславлення козаків.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: патріотична.
Художні засоби
Епітети: «чарівний спів», «спокійні дні і ночі».
Постійні епітети: «сиву давнину», «рідну Україну», «вірні коні».
Метафора: «глибин сторіч», «коні рвуться в битву», «шаблі весело дзвенять», «вражі голови летять», «наганяли вони страх».
Перелічення: «ляхи, турки та татари, московити, яничари».
Повтори: «сиву-сиву».
Повтори (анафора): «Щоб…».
Інверсія: «доки із глибин сторіч долина козацький клич».
Риторичний оклик: «…бо найкращі вояки — запорозькі козаки!».
Кількість строф: шість.
Вид строфи: чотиривірш (катрен).
Віршовий розмір: чотиристопний хорей.
|
в си |
ву |
си |
ву |
дав |
ни |
ну |
|
|
ко |
за |
ки |
йшли |
на |
вій |
ну |
|
|
бо |
на |
рі |
дну |
У |
кра |
ї |
ну |
|
су |
ну |
ли |
ся |
без |
у |
пи |
ну |
/_U/_U/_U/_
/_U/_U/_U/_
/_U/_U/_U/_U/
/_U/_U/_U/_U/
Римування: суміжне (ААББ)
Точні рими: давнину – війну, Україну – упину, татари – яничари, хати – гнати, дзвенять – летять, степах – страх, вояки – козаки, переводу – народу, сторіч – клич.
Що ти знаєш про козаків (козаки - захисники рідної землі)