Тема: розповідь про Веприка, який зробив малюнок на снігу.

Головна думка: «Будь завжди сміливим! Не бійся перешкоди перед собою».

Мета: заклик навчитися долати труднощі, не розгублюватися у складній ситуації.

Рід літератури: епос.

Жанр: літературна казка.

Вид казки: про тварин.

Ознаки казки

Персонаж: тварина, яка наділена людськими рисами.

Добро перемогло зло: веприк знайшов стежку додому.

Будова твору

План

1. Бук – домівка веприка.

2. Зима і перший сніг.

3. Веприк заблукав.

4. Мамині поради знадобилися.

5. То була справжня сова.

6. Малюнок для мами.

7. Стежка додому.

8. Ліщина не сумуватиме.

Персонаж:  веприк.

Розповідь ведеться від імені автора.

Казка вчить бути сміливим і розважливим, не панікувати, шукати вихід зі скрутного становища, тішити своїх батьків.

Цитатна характеристика веприка

Продовження може бути в казки

Мама Веприка вирушила на пошуки сина. Вона побачила малюнок з гілок і зрозуміла, що Веприк цілий і здоровий. По його слідах повернулася додому. Усі раділи, що знову разом. Цілу зиму Веприкова родина ходила до ліщини милуватися малюнком найменшого Веприка.

^{МАЛЮНОК НА СНІГУ}

     ^{Могутній бук, що ріс між крутобокими горами над гамірним потічком, для смугастого Веприка був найріднішою домівкою. Тут він уперше віднайшов смачний горішок. Тут він любив качатись у пухкій траві та листі, вчився стрибати через оброслу мохом колоду. Не вгледів малий Веприк, як осінь ліс перефарбувала у свої розкішні кольори, як могутній бук почав своє листя на хвилі трусити.}

     ^{А незабаром зима снігу накидала навкруги білого, пухкого і холодного.}

     ^{Зрадів першому снігові Веприк. Ковзанку влаштував від бука до потічка. День катався, другий, і не страшно йому було ні снігу, ні колючого морозу, ні того, що матері не було поруч. Якось уранці, як тільки Веприк прокинувся, чогось раптом бук сердито гіллям загудів.}

^{— Чого він гнівається? — подумав Веприк.}

    ^{Глянув угору: звідтіль колючий сніг сиплеться. І такий густий, що в лісі враз темно і лячно стало. Хтось гілки почав лама­ти й кидати на землю, на потік. Злякався Веприк. Стрибнув через колоду. Аж під горою опинився. Хотів заплакати. Та згадав, як мати повчала:}

^{— Ти, Веприку, коли заблукаєш далеко і не зможеш до домівки своєї повернути, заспокойся спершу. Тоді на дерева поглянь. Там мох росте. З якого боку його більше виросло, де гілля на деревах густіше, — у той бік і стежка додому стелиться...}

^{— Тільки де ж тут дерева? — замислився Веприк. — Тут круто­бока гора. А оті кущики? — підійшов до розлогої ліщини. Обди­вився навколо. Самотньо Веприку. Знову пригадав, як мати вчила:}

^{— Будь завжди сміливим! Не бійся перешкоди перед собою...}

^{— А я не боюся, — підбадьорював сам себе.}

    ^{Раптом Веприку здалося, що на нього дивляться великі, круглі жовті очі.}

^{— Хіба може бути два місяці на небі? Чи, може, то страховисько таке? Але ж усюди білий день.}

     ^{Приглянувся Веприк.}

     ^{Почав тонку й довгу гілку з ліщини виламувати, а страхо­висько само злякалось, вдарило крильми — тільки й бачив його Веприк.}

^{— То була справжня сова, — здогадався Веприк і заходився з довгої гілки коротенькі палички робити.}

     ^{Тим часом вітер вщух і сніг таким іскристим став!}

^{— А що, — стрепенувся Веприк, — коли я себе ось цими палич­ками намалюю? Мати втішиться, коли зустріне мій малюнок...}

     ^{Узяв дві палички, трикутника з них на чистому снігу зробив. Потім до них чотирикутник приладнав. Від чотирикутника вниз па­лички приклав — ніби ніжки й хвостик вийшли. А ще коли біля три­кутника навкіс одну паличку поклав — справжнє вушко випнулось.}

^{— Хіба я такий сумний?}

    ^{Обійшов навколо малюнка. І почав ніжки з паличок у другий бік перекладати. Так їх розмістив, що на справжні хвостик та вушко схожими стали.}

    ^{Радісно стало Веприкові. Оглянувся довкола. Неподалік великі дерева запримітив. І відкіль більше мох зеленіє та гілля рясні­ше — вибрав стежку й, підстрибуючи, радо помчав до рідної домів­ки — могутнього бука...}

    ^{А малюнок усміхненого Веприка так і залишився під кущем ліщини, щоб тій не було сумно холодну зиму зимувати...}

ВЕПРИК ШУКАЄ ДРУЗІВ (Галина Демченко)