ЗАВІРЮХА І ЗАЙЧИК
|
Завірюха сніжно-біла в лісі зайчика зустріла. Каже хитра завірюха: — Заховай, зайчиську, вуха, бо я злюча та колюча, ще й щипуча і кусюча. |
— Вас, люб'язна завірюхо, Не бояться зовсім вуха, бо ви добра: у лісочку замели мої слідочки. Не піймають звірі хижі: злі вовки та лиски рижі. |
Тема: зустріч завірюхи і зайчика.
Головна думка: «бо ви добра: у лісочку замели мої слідочки».
Мета: добро не пропадає, а зло умирає.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Художні засоби
Епітети: «Завірюха сніжно-біла», «хитра завірюха», «злі вовки», «лиски рижі».
Уособлення: «завірюха зустріла… каже».
Метафора: «у лісочку замели мої слідочки».
Риторичне звертання: «люб'язна завірюхо».
Інверсія: «Не піймають звірі хижі: злі вовки та лиски рижі».
Перелічення: «бо я злюча та колюча, ще й щипуча і кусюча».
Зменшувані суфікси: «лісочку», «слідочки».
Кількість строф: дві.
Точні рими: біла – стріла, завірюха – вуха, колюча – косюча, хижі – рижі.
Віршик про те, як хитрі наміри були переможені добрими справами.
Якось зустрілись завірюха і зайчик. Хитра завірюха каже, що може заморозити заячі вуха. На що куцохвостий відповідає, що завірюха добра до зайців. Вона замітає їхні сліди, щоб сховати їх від хижаків. Отже, вигляд з першого погляду іноді обманливий.