Тема: розповідь про Дениска, який прислухався до забобон Гафійки, і що з того вийшло.

Головна думка: «куди вітрець, туди й розумець».

Мета: застерегти від того, щоб бути легковірним, не мати своєї, власної думки, ладним повірити будь-якій дурниці.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (дві сторінки) про подію (зустріч на леваді) з життя декількох персонажів (Дениско і його мама, дівчинка Гафійка, Костик), що тривала недовго (одного дня).

Будова твору

 План

1. Наповзла хмара.

2. Дощ ущух.

3. Дениско побіг на леваду.

4. Закличка від гикавки.

5. Прикмета від Гафійки.

6. Дениско оминає кота.

7. Мамина порада.  

Головний персонаж: Дениско.

Другорядні персонажі: Гафійка, Костик, мама Дениска.

Розповідь ведеться від імені автора.

Обґрунтували іншу назву

    На мою думку, оповідання можна назвати «Чи варто вірити забобонам».

    По-перше, я вважаю, що не всі прикмети правдиві. Наприклад, прикмета про чорного кота є забобоном. По-друге, порвані штани Дениска служать яскравим прикладом, що не слід довіряти і слідувати різним видумкам або нісенітницям.

    Отже, така назва була би доречною для цього оповідання.

^{КУДИ ВІТЕРЕЦЬ, ТУДИ Й РОЗУМЕЦЬ}

    ^{Наповзла на село страхітлива чорна хмара. Наповзла з блискавками та оглушливим громом. Запнула пів неба, і линув такий шпаркий, такий рясний дощ, що, здавалося, затопить увесь білий світ.}

    ^{Та невдовзі хмара відпливла за ліс. Дощ ущух. І знов заяскріло сонце.}

    ^{Дениско вибіг у леваду й ну гасати по калюжках.}

    ^{Ви навіть уявити собі не можете, що то за втіха бігати босоніж, де всі порослі травою лужки-бережки пойняла дощова вода!}

    ^{От бігав Дениско, бігав, спочатку сам, а потім з Костиком та Гафійкою, і напала на нього гикавка.}

^{— Хочеш, я тебе заклички проти гикавки навчу? — співчутливо спитала Гафійка.— Нумо, повторюй за мною:}

^{Іди собі, гикавко, до води}

^{Та всіх, кого стрінеш там,}

^{Напади!}

^{Як вийдеш на кладку,}

^{То напади Гнатка!}

^{А ступиш на дошку,}

^{Напади Явдошку,}

^{І, стеребкавшись на пліт,}

^{Ускоч жабі у живіт.}

^{— Хіба це допоможе? — зверхньо глянув на Гафійку Дениско.}

^{— Ще й як! Тільки треба вірити в це. Ну, щоб і трохи не сумнівався... Ти в прикмети віриш?}

^{— У які ще прикмети? — криво посміхнувся Дениско.}

^{— У звичайнісінькі. Як розсиплеш сіль, то з ким-небудь посваришся. А засвербить ліве око — будеш плакати. Глянь ось — на зап'ясті в мене ниточка. Це чудодійний талісман. Щоб не зурочив ніхто.}

^{— Кого щоб не зурочив? — нічого не втямивши, в один голос запитали хлопці.}

^{— Мене, кого ж іще! Ви, може, і в чорну кішку не вірите? От перетне вам дорогу, то так і знайте: ніякої удачі не буде.}

^{— Байочки все це, — сказав Дениско і, відчуваючи, що трошки промерз, а саме від того й нападає гикавка, — подався додому.}

    ^{Він перебіг леваду, перемайнув через виповнений брудною стічною водою рівець і побрався на гору по зарослій бур'янами межі.}

    ^{Завернувши у розгаслий після дощу провулок, Дениско уповільнив крок, бо відчув, що вже трохи зігрівся. Аж тут де не візьмись — назустріч йому чорнезний, як смола, кіт. Зі свого досвіду кіт знав, що з хлопцями, а тим паче незнайомими, краще не здибатися. Тому він квапливо звернув з дороги, перебіг з одного краю провулка на другий і чкурнув між штахетинами в густі порічки.}

    ^{«А щоб ти скис! — подумки вилаявся Дениско і став як укопаний. — Треба ж! Перебіг дорогу — і не обминеш... А що, як Гафійка не збрехала? Підеш прямцем — і захворієш... Чи інша яка напасть...».}

    ^{Щоб не сталось ніякої біди, Дениско вирішив не йти провулком, а тут-таки, де стояв, перелізти через паркан. Він ухопився обіруч за гостроверхий сучкуватий стовпець і став карабкатися вгору. Коли це права ногавиця — дир! І от тобі маєш — на зовсім новеньких штанцях, які дідусь привіз навесні з Києва йому в подарунок, утворилася велика, з кулак завбільшки, дірка.}

    ^{«Тепер будеш знати, чого вартий Гафійчин талісман і всі її прикмети! — мало не плачучи, дорікнув собі Дениско.— Не злякався б клятого котиська й не поліз через тин, то й штани були б цілі».}

    ^{Удома він чесно розповів про все мамі.}

^{— Пустопорожня твоя голова! — сказала, усміхаючись, мама.— Нема з тобою ладу ні раз.  Хіба ж можна брати на віру таку нісенітницю! От поміркуй. У нас дехто вважає чорних котів за злу силу. А, скажімо, в Англії багато людей вірять, ніби кішка цієї масті приносить тільки щастя. Там у родинах рибалок спеціально тримають їх у господі. Мовляв, від цього море стає ласкаве, дарує щедрий улов і не топить човнів. Але все це, Дениску, смішні казочки та забобони... Про легковірних, наївних людей, тих, що не мають своєї, власної думки, що ладні повірити будь-якій дурниці, кажуть: «Куди вітрець, туди й розумець».  Дуже мені не хотілося б, щоб так казали й про тебе.}

Прикмети

Прикмети весни описано у творі «У гостях у весни» Степана Мацюцького

Чому квітень називають місяцем хліборобів