Тема: розповідь про Дениска, який прислухався до забобон Гафійки, і що з того вийшло.
Головна думка: «куди вітрець, туди й розумець».
Мета: застерегти від того, щоб бути легковірним, не мати своєї, власної думки, ладним повірити будь-якій дурниці.
Рід літератури: епос.
Жанр: оповідання.
Доведення, що прочитали оповідання
Твір невеликого обсягу (дві сторінки) про подію (зустріч на леваді) з життя декількох персонажів (Дениско і його мама, дівчинка Гафійка, Костик), що тривала недовго (одного дня).
Будова твору
Зачин |
«Наповзла на село страхітлива чорна хмара…» |
Основна частина |
«Та невдовзі хмара відпливла за ліс. Дощ ущух….» |
Кінцівка |
«Удома він чесно розповів про все мамі…» |
План
1. Наповзла хмара.
2. Дощ ущух.
3. Дениско побіг на леваду.
4. Закличка від гикавки.
5. Прикмета від Гафійки.
6. Дениско оминає кота.
7. Мамина порада.
Головний персонаж: Дениско.
Другорядні персонажі: Гафійка, Костик, мама Дениска.
Розповідь ведеться від імені автора.
Обґрунтували іншу назву
На мою думку, оповідання можна назвати «Чи варто вірити забобонам».
По-перше, я вважаю, що не всі прикмети правдиві. Наприклад, прикмета про чорного кота є забобоном. По-друге, порвані штани Дениска служать яскравим прикладом, що не слід довіряти і слідувати різним видумкам або нісенітницям.
Отже, така назва була би доречною для цього оповідання.
КУДИ ВІТЕРЕЦЬ, ТУДИ Й РОЗУМЕЦЬ
Наповзла на село страхітлива чорна хмара. Наповзла з блискавками та оглушливим громом. Запнула пів неба, і линув такий шпаркий, такий рясний дощ, що, здавалося, затопить увесь білий світ.
Та невдовзі хмара відпливла за ліс. Дощ ущух. І знов заяскріло сонце.
Дениско вибіг у леваду й ну гасати по калюжках.
Ви навіть уявити собі не можете, що то за втіха бігати босоніж, де всі порослі травою лужки-бережки пойняла дощова вода!
От бігав Дениско, бігав, спочатку сам, а потім з Костиком та Гафійкою, і напала на нього гикавка.
— Хочеш, я тебе заклички проти гикавки навчу? — співчутливо спитала Гафійка.— Нумо, повторюй за мною:
Іди собі, гикавко, до води
Та всіх, кого стрінеш там,
Напади!
Як вийдеш на кладку,
То напади Гнатка!
А ступиш на дошку,
Напади Явдошку,
І, стеребкавшись на пліт,
Ускоч жабі у живіт.
— Хіба це допоможе? — зверхньо глянув на Гафійку Дениско.
— Ще й як! Тільки треба вірити в це. Ну, щоб і трохи не сумнівався... Ти в прикмети віриш?
— У які ще прикмети? — криво посміхнувся Дениско.
— У звичайнісінькі. Як розсиплеш сіль, то з ким-небудь посваришся. А засвербить ліве око — будеш плакати. Глянь ось — на зап'ясті в мене ниточка. Це чудодійний талісман. Щоб не зурочив ніхто.
— Кого щоб не зурочив? — нічого не втямивши, в один голос запитали хлопці.
— Мене, кого ж іще! Ви, може, і в чорну кішку не вірите? От перетне вам дорогу, то так і знайте: ніякої удачі не буде.
— Байочки все це, — сказав Дениско і, відчуваючи, що трошки промерз, а саме від того й нападає гикавка, — подався додому.
Він перебіг леваду, перемайнув через виповнений брудною стічною водою рівець і побрався на гору по зарослій бур'янами межі.
Завернувши у розгаслий після дощу провулок, Дениско уповільнив крок, бо відчув, що вже трохи зігрівся. Аж тут де не візьмись — назустріч йому чорнезний, як смола, кіт. Зі свого досвіду кіт знав, що з хлопцями, а тим паче незнайомими, краще не здибатися. Тому він квапливо звернув з дороги, перебіг з одного краю провулка на другий і чкурнув між штахетинами в густі порічки.
«А щоб ти скис! — подумки вилаявся Дениско і став як укопаний. — Треба ж! Перебіг дорогу — і не обминеш... А що, як Гафійка не збрехала? Підеш прямцем — і захворієш... Чи інша яка напасть...».
Щоб не сталось ніякої біди, Дениско вирішив не йти провулком, а тут-таки, де стояв, перелізти через паркан. Він ухопився обіруч за гостроверхий сучкуватий стовпець і став карабкатися вгору. Коли це права ногавиця — дир! І от тобі маєш — на зовсім новеньких штанцях, які дідусь привіз навесні з Києва йому в подарунок, утворилася велика, з кулак завбільшки, дірка.
«Тепер будеш знати, чого вартий Гафійчин талісман і всі її прикмети! — мало не плачучи, дорікнув собі Дениско.— Не злякався б клятого котиська й не поліз через тин, то й штани були б цілі».
Удома він чесно розповів про все мамі.
— Пустопорожня твоя голова! — сказала, усміхаючись, мама.— Нема з тобою ладу ні раз. Хіба ж можна брати на віру таку нісенітницю! От поміркуй. У нас дехто вважає чорних котів за злу силу. А, скажімо, в Англії багато людей вірять, ніби кішка цієї масті приносить тільки щастя. Там у родинах рибалок спеціально тримають їх у господі. Мовляв, від цього море стає ласкаве, дарує щедрий улов і не топить човнів. Але все це, Дениску, смішні казочки та забобони... Про легковірних, наївних людей, тих, що не мають своєї, власної думки, що ладні повірити будь-якій дурниці, кажуть: «Куди вітрець, туди й розумець». Дуже мені не хотілося б, щоб так казали й про тебе.
Прикмети весни описано у творі «У гостях у весни» Степана Мацюцького
Чому квітень називають місяцем хліборобів