Тема: про близнят Максимка і Маринку та чарівні прутики.

Головна думка: «Не для себе, а для всіх!»

Мета: заклик мріяти, вірити у дива і казки.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (шість сторінок) про події (у крамничці «Чарівні речі» діти отримали три прутики) з життя не багатьох персонажів (діти, дідусь Кузьмич, бабуся і дідусь дітей), що тривала недовго (одного дня).

Оповідання нагадує казку: наявні прутики, що виконують бажання.

Насправді, якщо вірити у казкові дива, щоб вони збувалися, не важливо, чи у тебе є чарівні  прутики.   

Будова твору

План

1. Близнята Максимко і Маринка.

2. Крамничка «Чарівні речі».

3. Розповідь дідуся Кузьмича.

4. Три прутики у подарунок.

5. Діти вчасно повернулися. 

6. Три бажання близнят.

7. Бажання для всіх. 

Головні персонажі: шестирічні близнята Максимко і Маринка.

Другорядні персонажі: дідусь Кузьмич, бабуся і дідусь дітей.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика близнят Максимка і Маринки

^{ЧАРІВНІ ПРУТИКИ (скорочено)}

      ^{Кожного літа близнята Максимко та Маринка відпочивають у бабусі й дідуся в невеличкому містечку. Тут вони майже все уже знають…}

    ^{Одного дня Маринка запропонувала братові:}

^{— А ходімо сьогодні гуляти аж до фонтана?... Ми ж не заблукаємо, бо все тут знаємо. Та й не маленькі вже, маємо аж шість років… Чого ти, мов той заєць-боягуз, трусишся?}

^{— Добре, ходімо, — погодився Максимко, щоб сестра не дума­ла, що він боїться.}

    ^{Діти нишком вибігли з двору та й подалися за ріг будинку… Аж ось і фонтан, що в самому центрі містечка… Раптом Маринка й Максимко захоплено зупинилися біля однієї, якої раніше тут не бачили. З подивом перезирнулися, прочитавши вивіску: «Чарівні речі»… Діти вирішили зайти всередину… На дверях ніжно дзенькнув дзвіночок, і до дітей вийшов дідусь із сивою боро­дою й надзвичайно приємною усмішкою.}

^{— Добрий день, діти. Нарешті я вас дочекався, — промовив він, змовницьки підморгнувши. — Підходьте ближче, не стійте у дверях.}

    ^{Маринка й Максимко здивовано закліпали оченятами, проте слухняно пішли за дідусем…}

^{— Для початку нам годиться познайомитись, а потім я все вам поясню, — запропонував дідусь. — Отже, я звуся дідусь Кузьмич, а вас я добре знаю. Ви – Маринка та Максимко. Братик і сестричка, правда ж?}

^{— Так, — дружно відповіли діти.}

^{— Річ у тім, дітки, що крамничка ця не проста, вона чарівна. А я в ній працюю. Отже, я…}

^{— Чарівник! — вихопилося в Маринки. Дівчинка відразу засо­ромилась, бо згадала, що дорослих не годиться перебивати…}

     ^{Маринка з Максимком зачудовано роз­зиралися по крамничці, бо ніколи раніше не мали справи з чарівниками, а дідусь тим часом вийшов до іншої кімнати…}

^{— Не поспішайте, друзі мої, — промовив Кузьмич, з'явившись у дверях з тацею, на якій красувалася вазочка з печивом та склянки з какао. — Сідайте мерщій до столу.}

    ^{Коли діти чемно всілися, дідусь, постав перед ними частування і сказав:}

^{— Ви пригощайтеся й послухайте, що я вам розкажу… У чарівній країні, звідкіля я завітав, настали важкі часи… Виявилося, що у світі людей… нікому вже не потрібні дива та казки… Тому мене послали наші наймогутніші володарі у ваш світ, знайти когось, хто ще вірить у казку чи диво. Якщо знайдуться такі люди, то наша країна буде врятована. А ні, то всі ми зникнемо назавжди. Ні див, ні казок вже більше ніколи не буде… Уже місяць живу тут, у містечку, а час минає дарма, бо я й досі не знайшов наших рятівників. Аж сьогодні зранку я зазирнув у своє чарівне люстерко, і воно показало мені вас. Тому я вже знав, що ви до мене завітаєте, чекав. Дуже сподіваюся, що саме ви допоможете моїй чарівній країні, усім нам — чарівникам…}

^{— Як же ми можемо допомогти? Що маємо зробити, аби ваша чарівна країна не зникла? — спитав Максимко.}

^{— Ми ж іще діти, — озвалася й Маринка, — хоча дуже хочемо щось корисне для вас зробити.}

^{— Ви, мабуть, знаєте або чули з казок, що той, хто зустрічає чарівника, має право на три бажання. Отож, я можу виконати будь-які три ваші бажання, … Але пам'ятайте, ви маєте вірити в дива та казки, довіряти мені й дуже мудро використати свої бажання.}

    ^{Сказавши це, чарівник вичаклував у повітрі три кольорові прутики та віддав їх дітям.}

^{— То чому ж ви не начаклуєте, щоб ваша країна не зникала? — спитав хлопчик.}

^{— Наша країна, та й ми, живемо, допоки люди вірять у диво й казку. Мрії — чи не найбільші чари. Ми залежимо від вас і ваших мрій, — геть тихо промовив дідусь Кузьмич…}

^{— Треба подумати й порадитись, — дуже серйозно сказала дів­чинка. — Ми мусимо поквапитись додому, бо нікому не сказали, що пішли гуляти, і дідусь з бабусею будуть хвилюватися.}

^{— Дякуємо за частування, — нагадався хлопчик. — Нам справ­ді додому пора. До побачення!}

    ^{…Вийшовши з чарівної крамнички, діти швиденько побігли до свого рідного дому. Там бабуся накривала на стіл, бо вже був час обіду. Дідусь дрімав собі в кріслі.}

    ^{…Максимко та Маринка сховали чарівні прутики у своїй кімнаті, й побігли мити руки, тихенько перемовляючись.}

    ^{Бабуся бачила, що діти за столом поводилися на диво тихо й чемно.}

^{— Що це з вами, любі онучата? — спитала, коли вже пообідали. — Накоїли щось? Накапостили?}

^{— Ні, бабусенько, усе гаразд! Просто ма­ємо важливу справу вирішити.}

^{— Може, ми з дідусем вам допоможемо?}

^{— Ні-ні, ми маємо впоратись самі.}

     ^{…Діти вийшли з-за столу, подякували й подалися в свою кімнату.}

^{— Ти ба, — мовила усміхаючись бабуся, — таємниці в них…}

^{— А чом би й ні? — озвався дідусь вмикаючи телевізор, — в усіх дітей є свої таємниці…}

     ^{…А Маринка й Максимко сиділи у своїй кімнаті та радилися:}

^{— Треба щось дуже важливе побажати, — шепотіла дівчинка.}

^{— Так-так, щось особливе, — відповідав хлопчик.}

    ^{Діти перебрали багатенько бажань, та всі вони видавалися не надто важливими й особливими.}

^{— У мене є ідея, — нарешті сказав Максимко. — Давай так: є три прутики. Тобі один — твоє бажання, мені один — моє бажання, а ще один — для всіх…}

^{— Бажань багато, та всі вони якісь дрібні й неважливі. Хочеть­ся витратити прутик на щось справді корисне. Іграшок у мене й так удосталь, та й солодощів нам не бракує.}

^{— … Є! Одне бажання важливе є! Нехай в усьому світі запанує мир! — тільки хлопчик промо­вив останнє слово, як один з прутиків засяяв, наче бенгальський вогник у новорічну ніч, і розсіявся тисячами блискіток.}

^{— Ой! Одне важливе бажання виконане, — вражено промовила дівчинка… — Нехай страшні хвороби зникнуть на Землі! — ураз другий прутик заіскрився й за мить зник, як і попередній.}

    ^{Діти уважно дивилися на останній прутик… Недарма вони близнята, тому й промовили його вголос разом:}

^{— Нехай люди мріють, вірять у казки й дива, щоб країна чарів­ників завжди жила!}

    ^{Як тільки пролунало це бажання, третій прутик яскраво спа­лахнув, розкидаючи на всі боки веселі іскорки, та й розтанув. Маринка й Максимко стояли посеред кімнати, тримаючись за ру­ки, й щасливо усміхалися одне одному. Діти були раді й упевнені, що використали чарівні прутики мудро. Не для себе, а для всіх!}

Білка та чарівниця