Тема: розповідь про день народження Маринки.

Головна думка: «Це ж справді небезпечно!».

Мета: застерегти дітей від небезпечних вчинків.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (дві сторінки) про подію (святкування дна народження Маринки) з життя декількох персонажів (Маринка, Славко Хоробрик, Дмитро, мама Маринки), що тривала недовго (одного дня).

Будова твору

План

1. День народження Маринки.

2. Пропозиція Дмитра.

3. Діти впрошують Маринку.

4. Заперечення Славка Хоробрика.

5. Петарди небезпечні.

6. Мама принесла торт.

7. Заповітні бажання.

Головний персонаж: Славко Хоробрик.

Другорядні персонажі: Маринка, Дмитрик, мама Маринки, гості.

Розповідь ведеться від імені автора.

Негативний персонаж: Дмитрик – діє необдумано, не передбачує наслідки, наражає інших на небезпеку.

Славко Хоробрик – позитивний персонаж.

   Мені сподобався Славко Хоробрик. Він є позитивним персонажем твору.

   Славко рішучий і впевнений у своїх переконаннях щодо небезпечних вчинків. Вміє прогнозувати наслідки. Не боїться говорити правду. Зумів переконати Дмитрика не гратися петардами. Завдяки його старанням ніхто не наразився на небезпеку.

   День народження Маринки пройшло красиво і святково. Завдяки Славкові ніщо не зіпсувало свята.

Цитатна характеристика Славка Хоробрика

Цитатна характеристика Дмитрика

Цитатна характеристика Маринки

Схвалюю у поведінці персонажів: не пішли на поводу в Дмитрика, прислухалися до порад Славка.

Засуджую у поведінці персонажів: невміння передбачувати наслідки своїх дій.

^{ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ}

     ^{Сьогодні Славка Хоробрика запросили на день народження. Сусідській дівчинці Маринці виповнилося вісім років. У визначений час Славко «озброївся» букетом і здоровенною книгою «Енциклопедія для дівчаток» — усе це подарунки Маринці. Дітей зібралося багатенько. Усі веселилися, куштували різні смаколики, запивали солодощі соком, грали в усілякі рухливі ігри, випускали в небо повітряні кульки, а потім — почалися танці!}

    ^{Коли діти вже добряче настрибалися під музику і геть потомилися, Маринчин однокласник Дмитро напустив на себе таємничого вигляду і дістав із кишені кілька довгастих барвистих «олівців» із «хвостиками».}

^{— То що, годі дитячих веселощів? Може, пострі­ляємо? — поважно запитав він у гурту.}

^{— Чим? Оцим? — глузливо захмикали хлопці. — Олівці не стріляють!}

^{— А це не олівці, — гордовито заперечив Дмитро.}

^{— Що ж це тоді? — усі зацікавилися.}

^{— Це — петарди! — проголосив власник «олівців».}

    ^{Ой! Мене сваритимуть!.. — наполохалася Маринка, бо не раз чула, як голосно вони вибухають.}

^{— Не сваритимуть. Ми тільки разок стрільнемо. А потім скажемо, що нічого такого не було! — розкрив свій план спритник.}

^{— Погоджуйся, Маринко! Це ж так весело! — взялися вмовляти дівчинку гості.}

^{— Справді! Це так по-дорослому, — підбадьорювали вони.}

^{— Я не знаю... геть розгубилася Маринка.}

^{— Нізащо не погоджуйся! — впевнено сказав Славко Хоробрик. — Ти ж добре знаєш, як це не­безпечно!}

^{— Що тут небезпечного? — набундючився Дмитрик, мов індик. — Бабахнемо разок — і все!}

^{— Не все, — заперечив Славко. — Ти знаєш, що після такого «бабаху» рука може залишитися без пальців?}

^{— Ой! — Маринка від страху аж очі заплющила.}

^{— Ой-ой! — зойкнули за нею інші дівчатка.}

^{— Зі мною такого не станеться, — пирхнув Дмитрик. Але бажання «бабахнути» у нього, вочевидь, поменшало.}

^{— А якщо станеться? — не відступав Славко. — Уявляєш: ти не зможеш тримати ні ручки, ні ложки, ні шапки... А то й не тільки ти, а ще хтось, у кого пе­тарда випадково поцілить.}

    ^{Діти затихли. Кожен уявив цю страшну картину. Невже Дмитрик усе-таки візьметься стріляти петардами? Це ж справді небезпечно!}

^{— Ну їх, ці петарди, — буркнув Дмитрик. — Обійдемося без них...}

^{— Ура! — загукали діти.}

    ^{І тут до кімнати увійшла Маринчина мама з вели­чезним шоколадним тортом, у який було встромлено і яскраво палало вісім свічечок! Це було так красиво й урочисто!}

^{— О-о-о! — тільки й видихнули захоплені дітлахи.}

^{— Задмухуйте всі разом! — запропонувала їм Маринчина мама. — І не забудьте про найзаповітніше бажання, — нагадала вона.}

     ^{Усі діти збилися довкруж торта і на рахунок: «Один... Два... Три!» — одночасно задмухали на свічки. Потім кожному дісталося по шматкові смач­нючого торта із шоколадним кремом і... надією, що заповітне бажання здійсниться.}

Висновок зробив для себе за твором Оксани Радушинської «День народження»