Тема: розповідь про зайців та місце у холодку.
Головна думка: «Це наш холодок! Наш!».
Мета: жадібний з дружбою не в злагоді.
Рід літератури: епос.
Жанр: літературна казка.
Вид казки: про тварин.
Ознаки казки
Казковий зачин: «Колись, давно-давно, …»
Персонажі: тварини, наділені людськими рисами, вміють розмовляти.
Казкові імена: Золотого бору, Заєць, Дід-заєць.
Слова-повтори: давно-давно, життя-буття, лапу на лапу, отож-то.
Трикратні дії: капловухий тричі зганяв зайців.
Магічні числа: третє дерево.
Добро перемагає зло (капловухий Заєць поступився холодком).
Будова твору
|
Зачин |
«Колись, давно-давно, величезні ліси заячого холодку росли….» |
|
Основна частина |
«Хтозна, звідкіля приблудився до Золотого бору капловухий Заєць…» |
|
Кінцівка |
«А зайці як засміються! Отож-то» |
План
1. Ліси заячого холодку.
2. Приблудився капловухий Заєць.
3. Зайці скаржаться Дідові-зайцю.
4. Пішли зайці по капусту та моркву.
5. Розсердився капловухий.
6. Це наш холодок.
Головний персонаж: капловухий Заєць.
Другорядні персонажі: Дід-заєць, зайці.
Розповідь ведеться від імені автора.
Негативний персонаж: капловухий Заєць – жадібний, задавака, нахабний, самолюб, визнав свою помилку.
Казка вчить бути щедрим, зважати на інших.
Казка засуджує жадібність, нахабство.
Цитатна характеристика капловухого Зайця
|
Задавака і нахаба |
«І такий же задавака та нахаба!» |
|
Жадібний |
«Це мій холодок!» |
|
Один у полі не воїн |
«Капловухий Заєць вибрав найбільшого качана, силкується, ніяк не покотить» |
|
Самотній |
«Поплентався капловухий Заєць у свій холодок ні з чим» |
|
Набундючений |
«Лежить, насурмонившись, лапу на лапу закинув» |
|
Розсерджений |
«Розсердився капловухий Заєць» |
|
Бачить себе зі сторони. |
«Облиш! — сказав йому заєць Дід. — Хіба це твоя морква! Це наша!» |
|
Змінив свою поведінку, щоб мати друзів |
«Капловухий Заєць як підскочить та як загаласує на весь ліс: — Це наш холодок! Наш!» |
ЗАЯЧИЙ ХОЛОДОК
Колись, давно-давно, величезні ліси заячого холодку росли. І селилися в них зайці гамірливими селами і селищами. Тепер же заячий холодок лиш подекуди в лісі. Під гіллястими кучерявими деревцями зайці люблять спочивати і вести довгі розмови про життя-буття.
Хтозна, звідкіля приблудився до Золотого бору капловухий Заєць. І такий же задавака та нахаба!
— Це мій холодок! — заявив, влігшися під одним деревцем.
— І це мій! — вигріб собі ямку під іншим.
— І це мій! — побіг під третє, зігнавши звідтіля зайчат.
— Хіба так можна?! — прибігли скаржитися вони Дідові-зайцю.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв їх Дід. — Побачимо, що з того далі буде.
Пішли зайці на город по капусту. Капловухий Заєць вибрав найбільшого качана, силкується, ніяк не покотить.
— Облиш! — сказав йому заєць Дід. — Це наша капуста. Поплентався капловухий Заєць у свій холодок ні з чим. Лежить, насурмонившись, лапу на лапу закинув. Аж чує, зайці збираються на город по моркву. І він з ними. Учепився за найбільшу морквину, тягне.
— Облиш! — сказав йому заєць Дід. — Хіба це твоя морква! Це наша!
Розсердився капловухий Заєць. Лежить у холодку, не поворухнеться.
Зайці повсідалися на осонні, ласують морквою, капустою.
Капловухому мулько стало лежати і їсти хочеться.
— Ідіть уже в холодок! — гукає до зайців.
— А хіба то наш холодок? То ж твій, — відказують йому зайці.
Капловухий Заєць як підскочить та як загаласує на весь ліс:
— Це наш холодок! Наш!
А зайці як засміються! Отож-то.
Спробуй за поданим початком скласти свою казку про заячий холодок