БАБУСЯ І ВНУК
Бабуся внука колисає,
а внук ніяк не засинає.
Розповіла вже всі казки,
і віршики, і приказки.
Стомилася, та все ж співає, —
а внук ніяк не засинає.
Аж враз в кімнаті тихо стало —
мабуть, уже заколисала...
Та ні, знов пісенька луна:
якась тонка і голосна.
Піду в кімнату подивлюся —
щось наче голос не бабусі.
Зайшов — побачив я дива:
бабуся спить, а внук співа!
(Бойко Г.)
Тема: гумористична розповідь про заколисування дитини.
Головна думка: «бабуся внука колисає… стомилася, та все ж співає».
Мета: захоплення любов’ю бабусь до своїх онуків і життєрадісністю останніх.
Жанр: (гумористичний) вірш
Художні засоби
Епітети: пісенька тонка.
Метафора: пісенька луна.
Перелічення: «розповіла вже всі казки, і віршики, і приказки».
Риторичні оклики: «Зайшов — побачив я дива: бабуся спить, а внук співа!»
Повтори (рефрен): «а внук ніяк не засинає».
Кількість строф: сім
Вид строфи: двовірш (дистих)
Віршовий розмір: чотиристопний ямб
|
зай |
шов |
по |
ба |
чив |
я |
ди |
ва |
|
ба |
бу |
ся |
спить |
а |
внук |
спі |
ва |
U_/ U_/ U_/ U_/
U_/ U_/ U_/ U_/
Римування: суміжне (АА)
Рими: колисає – засинає, казки – приказки, співає – засинає, стало – заколисала…, луна – голосна, подивлюся – бабусі, дива – співа
На мою думку, невеликий жартівливий вірш не тільки про наших дорогих бабусь, він також про виховання любові до рідної землі.
Бабуся дуже любить онука і турбується про нього («бабуся внука колисає»). Заколисуючи, вона залюбки передає вікову народну мудрість маленькому нащадкові («казки, і віршики, і приказки…, співає»).
Проте старість бере своє, наступає втома, бабуся заснула («стомилася… аж враз в кімнаті стає тихо»).
І тут починаються справжні «дива: бабуся спить, а внук співа!». Життєрадісний онук не заснув, він по-своєму відтворює почуте.
