Тема: розповідь про Славка та його планшет.

Головна думка: «чесність — то річ безцінна».

Мета: заклик бути чесними, не перекладати свою вину на інших.

Будова твору

Зачин: «Славкові подарували планшет…»

Основна частина: «Швидко промайнули каніку­ли, почалося навчання…»

Кінцівка: «За столом стало тихо…»

Композиція

Експозиція: батьки подарували Славкові планшет.

Зав’язка: батьки заборонили брати в школу планшет.

Розвиток дії: попри заборони хлопчик потайки приніс планшет, Славко почувається героєм, кожен хоче покористуватися планшетом.

Кульмінація: планшет падає на підлогу, він розбитий.

Розв’язка: удома Славко ховає планшет, за столом мама пропонує дати цінну річ сестричці, Славко обманює і викручується, зрештою хлопчик зрозумів, що треба бути чесним, мама підтримує сина.

План.

1. Славкові подарували планшет.

2. Заборона брати планшет до школи.

3. Хлопець потайки приніс планшет.

4. Славко почувається героєм дня.

5. На перерві розбили планшет.

6. Славко ховає планшет.

7. За столом розмова про планшет.

8. Чесність – безцінна річ.

9. Сашко говорить правду.

10. Без совісті не проживеш.

Головний персонаж: хлопчик Славко.

Другорядні персонажі: батьки Славка та молодша сестричка Марійка, однокласники Сергій, Мишко, Діана.

За текстом зміна настрою Славка протягом подій:

_{НОВИЙ ПЛАНШЕТ  (Аліна Туз)  оповідання}

   _{Славкові подарували планшет. Хлопець давно мріяв про нього, бо в усіх його шкільних друзів — і в Петрика, і в Артура, і в Софійки, планшети вже були. Тепер Славко був щасливий. На планшеті були різні ігри: блукалки, розвивалки, навіть одна стратегія та багато нових книжок. Він ладен був сидіти перед екраном день і ніч! Але мама з татом суворо попередили: година на день — і все! А тут іще й молодша сестрич­ка Марійка весь час докучала: дай та дай подивитися!}

   _{Швидко промайнули каніку­ли, почалося навчання. Славко був страшенно розчарований, бо бать­ки заборонили брати планшет до школи. Школа, мовляв, для навчання, а не для розваг, та й зламати планшет можна... Це було несправедливо! Адже всі носять планшети до школи: і Андрій, і Данько, і Сашко... Та всі! А Славкові не можна. Це було зовсім несправедливо!}

   _{Отож одного ранку Славко потайки поклав планшет у наплічник і пішов із ним до школи. На першій же перерві на­вколо хлопця зібралося пів класу. Від такої уваги Славко почувався героєм дня.}

_{— Будь людиною, дай погратися! — попросив Сергій. У нього свого планшета ще не було.}

_{— Добре. Тільки обережно! — погодився Славко.}

_{— А мені можна?! — вигукнув Мишко.}

_{— А потім мені! — простягла до планшета руки Діана.}

_{— Та не всі разом! По черзі! — вгамовував друзів Славко.}

    _{Та було вже пізно. Діти штовхалися, видирали планшет одне в одного, і раптом — хрясь! Він опинився на підлозі. Усі миттю принишкли й розступилися. Славко підняв план­шет і побачив здоровенну, схожу на блискавку тріщину по всьому екрану.}

    _{Після школи хлопець ішов додому зажурений. Що ж ска­же мама? А що зробить тато? А може, не казати нічого... Але ж все одно побачать... Такі думки тіснилися у Славковій голові. Аж ось уже й дім. Зачинивши за собою двері, хлопець одразу ж витяг із наплічника зіпсований планшет і тихо, щоб не побачили бабуся та сестричка, сховав його під свою подушку.}

    _{Увечері повернулися з роботи мама й тато. Сіли вечеряти. Опісля мама сказала:}

_{— Славку, ти, мабуть, уже награвся з планшетом. Дай, будь ласка, і Марійці трохи пограти.}

_{— Я не знаю, де він, — опустивши очі, буркнув Славко.}

_{— Як не знаєш? — здивувався тато.}

_{— Я прийшов зі школи і не знайшов його, — сказав хло­пець, похнюпившись іще більше. — Може, Марійка взяла.}

_{— Ні, я не брала! — заплакала мала. — Це неправда!}

    _{Славкові стало соромно. І страшно.}

    _{Тато уважно глянув на сина. Хлопець опустив голову, вуха в нього палали, мов червоні маки.}

_{— Сину, планшет — цінна річ, — поволі мовив тато. — А чесність — то річ безцінна.}

    _{За столом стало тихо. Тато, мама, бабуся і сестра пильно дивилися на Славка. У хлопця в горлі застряг клубок, на очі навернулися сльози:}

_{— Тату, я взяв планшет до школи, і він розбився, — ледь чутно промовив хлопчик.}

_{— Не журись, синку, — серйозно сказала мама, — план­шет, звісно, шкода. Але без нього прожити можна, а от без совісті — ні.}