Соняшник – рослина, яка залюбки росте на нашій землі. Квітка сонця, яку здавна саджали біля тинів та на городах, здається рідною для кожного українця, вона є символом енергії, добробуту, батьківщини. Якщо ми задумаємося, чи усе знаємо про неї, тоді нам варто прочитати «Баладу про соняшник» Івана Драча зі збірки «Соняшник», написану 1962 року.
Я була переповнена емоціями від прочитаного. У зовсім короткому ліро-епічному творі за простеньким сюжетом так багато асоціацій. На початку соняшник перетворюється на хлопчика. У дитинстві мене також вражало, як увечері, коли треба було йти спати, сонячна квітка згортала, а зранку, в час прокидання, з нетерпінням чекала гарного дня, щоб чимдуж розкрити свої пелюстки. Навіть закрадалась думка, що соняшник, немов людина.
Хлопчик-соняшник за буденними розвагами раптом бачить небесне світило. Одухотворене красиве і золоте сонце-дядько їхало на велосипеді між хмарами. У дитинстві багато з нас спочатку спостерігає, як соняшник на городі повертає голову за денним світилом. Згодом у школі дізнається багато цікавого про сонце – зірку, яка дає життя на землі. Сам поет зв'язок людини і сонця влучно пояснював так: «Сонце – це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності... Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина».
Балада про поезію і митця змусила мене переосмислити спогади. Подібно до соняшника, людина повинна повертатися душею до прекрасного, що його втілює мистецтво. А поезію можна вважати зіркою духовного життя, вона спонукає мислити, пробуджує уяву. Звичайно, не кожен стане митцем, але треба спробувати поринути світ поезії, а вона, повірте, не залишить вас байдужим до себе.
На перший погляд, цей вірш — просто весела забавка. Його сюжет доволі кумедний, він легко читається. Тільки своєрідний висновок у кінці твору примушує визнати, що поет писав вдумливу притчу про красу й силу поезії.
На жаль, не можемо знати, як би на це подивився сам автор, але раджу читати цю баладу дітям. Звичайно, їм не треба дочитувати до кінця, бо достатньо буде початку. На мою думку, хлопчик-соняшник заставить бережливо ставитися до природи. Золоте сонце на велосипеді поставить ще більше запитань «Чому?».
У такий спосіб до поезії долучаться усі: дорослі та юні читачі, і найменші слухачі. Достукатися до кожного людського серця – це, напевно, і є головна місія поезії, так метафорично розкритою в новітній баладі.
Аналіз вірша «Балада про соняшник» Івана Драча