Загрузка...

СОНЯШНИК

Дівчинка книжку читала 

і соняшника прохала, 

може, так жартувала:

— Посвіти мені, посвіти. — 

 

А соняшник мовив: — Ну, що ти?!

Не мав би я вже роботи, 

щоб свої золотисті соти

на дрібниці перевести!.. — 

 

Соняшник дивився на Сонце, 

дуже довго дивився на Сонце, 

і здалося йому, що Сонце — 

квітка така ж, як він... 

 

Втім, вийшла дівчинка з хати 

і стала Сонце прохати:

— Зайди до нашої хати, 

перепочинь з путі! — 

 

Сонце зайшло. І раптом 

все навкруги померкло, 

тільки вікно хатини 

сяяло в темноті. 

 

Соняшник здивувався! 

Засоромлено пооглядався 

і до вікна підкрався.

І що ж він побачив? Дива!

 

Дівчинка книжку читає, 

А Сонце перегортає 

Сторінки й світло вливає

В літери та в слова.

 

Тема: поетична казка про те, як сонечко допомагало дівчинці читати книжку.

Головна думка: дім без книги, що день без сонця.

 

Художні засоби.

Епітети: золотисті соти, засоромлено пооглядався.

Уособлення: соняшник мовив, дивився на Сонце, здалося йому, здивувався, засоромлено пооглядався, до вікна підкрався; Сонце зайшло, перегортає сторінки; вікно хатини сяяло.

Порівняння: «Сонце — квітка така ж, як він».

Риторичні оклики: Соняшник здивувався!  Дива!

Метафора: «світло вливає в літери та в слова».

Повтори (епіфора): «соняшник дивився на Сонце, дуже довго дивився на Сонце». 

Протиставлення (антитеза): «І раптом все навкруги померкло, тільки вікно хатини сяяло в темноті».

 

Кількість строф: сім.

Рими: читала – прохала – жартувала, посвіти – перевести, ти – роботи – соти, Сонце – Сонце – Сонце, хати – прохати – хати, путі – темноті, здивувався – пооглядався – підкрався, дива – слова, читає – перегортає, впливає.  

 

Загрузка...