СПІВАЙ, СОЛОВЕЙКУ!

Аж гнеться калина від співу дзвінкого!

Це хто там співає? Не видно нікого.

Погляньте пильніш у калину рясну:

ото соловейко стрічає весну.

Щебече, витьохкує, срібно сміється,

і де тільки сила у нього береться!

Такий же маленький, а як він співа,

немовби до нас вимовляє слова.

Співа соловейко про сонце й хмаринку,

про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.

А нам не наслухатись гарних пісень —

в садок, під калину, приходим щодень.

І дуже ми вдячні маленькій пташині.

Хоча вона взимку жила на чужині,

та пісню принесла у рідний свій край.

Співай, соловейку, ще дужче співай!

Тема: поетична розповідь про соловейка – нашого найкращого пташиного співака.

Головна думка: «хоча вона взимку жила на чужині, та пісню принесла у рідний свій край».

Художні засоби.

Епітети: співу дзвінкого, калину рясну, срібно сміється, любу Вкраїну, гарних пісень, маленькій пташині. 

Постійні епітети: рідний край.

Метафора: «аж гнеться калина від співу», «соловейко стрічає весну», «любу Вкраїну, що квітне в барвінку», «вона взимку жила на чужині», «пісню принесла у рідний свій край». 

Порівняння: «співа, немовби до нас вимовляє слова».

Риторичний оклик: «Аж гнеться калина від співу дзвінкого!», «Щебече, витьохкує, срібно сміється, і де тільки сила у нього береться!».

Риторичне звертання: «Співай, соловейку, ще дужче співай!».

Кількість строф: чотири.

Рими: дзвінкого – нікого, рясну – весну, сміється – береться, співа – слова, хмаринку – барвінку, пісень – щодень, пташині – чужині, край – співай.