СПІВАЙ, СОЛОВЕЙКУ!
Аж гнеться калина від співу дзвінкого!
Це хто там співає? Не видно нікого.
Погляньте пильніш у калину рясну:
ото соловейко стрічає весну.
Щебече, витьохкує, срібно сміється,
і де тільки сила у нього береться!
Такий же маленький, а як він співа,
немовби до нас вимовляє слова.
Співа соловейко про сонце й хмаринку,
про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.
А нам не наслухатись гарних пісень —
в садок, під калину, приходим щодень.
І дуже ми вдячні маленькій пташині.
Хоча вона взимку жила на чужині,
та пісню принесла у рідний свій край.
Співай, соловейку, ще дужче співай!
Тема: поетична розповідь про соловейка – нашого найкращого пташиного співака.
Головна думка: «хоча вона взимку жила на чужині, та пісню принесла у рідний свій край».
Художні засоби.
Епітети: співу дзвінкого, калину рясну, срібно сміється, любу Вкраїну, гарних пісень, маленькій пташині.
Постійні епітети: рідний край.
Метафора: «аж гнеться калина від співу», «соловейко стрічає весну», «любу Вкраїну, що квітне в барвінку», «вона взимку жила на чужині», «пісню принесла у рідний свій край».
Порівняння: «співа, немовби до нас вимовляє слова».
Риторичний оклик: «Аж гнеться калина від співу дзвінкого!», «Щебече, витьохкує, срібно сміється, і де тільки сила у нього береться!».
Риторичне звертання: «Співай, соловейку, ще дужче співай!».
Кількість строф: чотири.
Рими: дзвінкого – нікого, рясну – весну, сміється – береться, співа – слова, хмаринку – барвінку, пісень – щодень, пташині – чужині, край – співай.