ЗОЗУЛЯ Й ПІВЕНЬ

— Як ти співаєш, Півне, веселенько...

— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

виводиш гарно так і жалібненько,

що іноді аж плачу я...

Як тільки що почнеш співати,

не хочеться й пшениченьки клювати, —

біжиш в садок мерщій...

— Тебе я слухала б довіку, куме мій,

аби б хотів співати...

— А ти, голубонько, ти,

кралечко моя, поки співаєш на калині,

то й весело мені,

і забуваю я свою недоленьку, життя своє погане

та безталанне...

А тільки замовчиш

або куди летиш, —

заниє серденько, неначе на чужині...

І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю,

та виглядаю все Зозуленьку мою.

Як гляну на тебе — така ти невеличка,

моя перепеличко,

а голосочок-то який!

Тонесенький, милесенький такий...

Куди той соловей годиться?

— Спасибі, братику, за добреє слівце.

Як не кохать тебе за це?

І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;

і далебі¹, що так, — пошлюся я на всіх. —

Де взявся Горобець, послухав трохи їх

та й каже: — Годі вам брехати

та одно другого знічев'я² вихваляти! —

Пурхнув — та й був такий.

За що ж, — хто-небудь попитає, —

Зозуля Півня вихваляє?

За те, що Півень годить їй

та потакати добре вміє:

рука, як кажуть, руку миє.

_{1 Далебі — справді, правду кажучи.}

_{2 Знічев'я — тут: без причини.}

Тема: повчальна розповідь про взаємні улесливі вихваляння Зозулі й Горобця та слушне зауваження Горобця.

Головна думка: «годі вам брехати та одно другого знічев'я вихваляти».

Мета: засудження лицемірства, брехливості, корисливості.

Мораль байки:

За що ж, — хто-небудь попитає, —

Зозуля Півня вихваляє?

За те, що Півень годить їй

та потакати добре вміє:

рука, як кажуть, руку миє.

Рід літератури: епос (має зміст, персонажів).

Жанр: байка (від баяти — розповідати).

Буває прозова або віршована.  

Байка схвалює правду та щирість Горобця.

Байка засуджує підлабузництво, корисливість, лицемірство Зозулі й Півня.

Композиційна будова (план).

Пестливі слова: «веселенько», «Зозуленько», «зіронько», «жалібненько», «пшениченьки», «голубонько», «кралечко», «недоленьку», «серденько»,  «їстоньки», «питоньки», «Зозуленьку», «невеличка», «перепеличко», «голосочок», «тонесенький», «милесенький», «братику», «слівце».

Рими: веселенько – жалібненько, моя – я, співати – клювати, мерщій – мій, співати – ти, моя – я, калині – мені – чужині, погане – безталанне, замовчиш – летиш, п'ю – мою, невеличка – перепеличко, який – такий, слівце – це, годиться – птиця, всіх – їх, брехати – вихваляти, попитає – вихваляє, такий – їй, вміє – миє.

Три дійові особи: Зозуля, Півень, Горобець.

Риси характеру Зозулі: нещира, лицемірна, говорить неправду, шукаючи вигоду (Півень дорівняв зозулю до солов'я).

Риси характеру Півня: улесливий, нещирий, лицемірний, говорить неправду, бо йому так вигідно (Зозуля порівнює Півня з жар-птицею).

Риси характеру Горобця: правдивий, щирий.

Чи погоджуєшся з висновками (мораллю) байки

   На мою думку, з мораллю байки треба погодитися.

   У словах Півня і Зозулі є багато фальші. На це вказує зауваження Горобця. Він послухав птахів і зрозумів, що у їхніх словах брехня, лицемірство і зневага до інших. Насправді куванням Зозулі далеко до трелі солов’я, як свійському Півню – до Жар-птиці. Зозуля хвалить Півня за те, що той потакає їй. І ці лицемірні похвали взаємні.

   Ось тому з висновками, що рука руку миє, не можна не погодитися.

Сенкан про Горобця

Горобець

Щирий, рішучий

Прилетів, послухав, зауважив

Досить один одного хвалити

Правдолюб

Сенкан про Зозулю

Зозуля

Нещира, брехлива

Хвалить, обманює, порівнює

Далеко зозулі до солов'я

Лицемірка

Сенкан про Півня

Півень

Улесливий, брехливий

Хвалить, прибріхує, перебільшує

Не бути півню жар-птицею

Лицемір

Зозуля похвалила Півня, щоб він хвалив її. Півень хвалить Зозулю, щоб вона хвалила його. Таким чином вони лицемірно догоджають одне одному. Це одразу зрозумів правдивий Горобець.

Отак і в житті буває. Коли нещира людина робить приємне іншій нещирій людині, вони взаємно «купують» прихильність один до одного. Коли нещира людина робить приємне щирій людині, їй спочатку треба подумати, чи не хоче та людина таким чином «купити» прихильність до себе.

Інсценізація байки Леоніда Глібова «Зозуля й Півень»