Тема твору: зображення життя доброї лісової істоти та її впливу на людські вади.
Ідея твору: Уславлення перемоги добра над злом, доброти та милосердя.
Головна думка: Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.
Проблематика твору: перемога добра над злом, милосердя та прощення, бережливе ставлення до природи, туга за батьківщиною.
Композиція твору.
Експозиція: хто такі Хухи.
Зав'язка: лихий дід руйнує житло Хухи, вона іде на пошуки нового житла.
Розвиток дії: поселяється у хліву серед друзів, приходить на допомогу Лисці й стає улюбленицею дітей, дід ранить Хуху, повернення додому.
Кульмінація: третя зустріч з дідом, дід потребує допомоги.
Розв'язка: милосердна Хуха пробачає та допомагає кривднику, лихий дід виправляється.
Жанр твору: літературна казка в прозі.
Ознаки казки.
Слова-повтори: «у густому-густому старому бору», «буває дуже, дуже тяжко», «далеко-далеко не кожний», «бігла усе далі й далі», «минав день за днем», «котила з кучугури на кучугуру», «нікого, нікого, навіть мухи».
Казкові слова: Хуха, Ху-Суковик, коза-Лиска, Лісовик, коза-Оришка, Рідний Край, Водяник.
Магічні числа: «сосна.. на прикорні вона ділиться на три товсті стовбури», «три зустрічі лихого діда та Хухи».
Міфічні істоти, тварини наділені людськими рисами.
Добро перемагає зло.
Короткий виклад твору.
Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, так само, як і вони кажуть на всіх нас просто Люди.
Моховинка – зроду лісова хуха, боровинка, бо народилась вона восени у бору. Побудувала собі між корінням сосни хатку і жила там. Вперше бачить перший сніг.
Дід-лісоруб тайком нищить дерева в лісі. Рубає сосну в лісі й руйнує хатинку Хухи, змусивши маленьку істоту шукати іншого помешкання.
Зиму Моховинка проводить у козячому хліві, де господарі привітні кози Лиска та Оришка. Їй там дуже добре, проте вона сумує за своєю родиною. У хлів часто навідуються діти справжнього господаря. Хуха спостерігає за дівчинкою, вона доглядає тварин. Коли трапилось нещастя з Лискою, вона з'являється добрим дітям і усі разом рятують козу. Вдячні діти приносять найкращу поживу, бавляться з маленькою істотою.
Та одного разу, коли батьків дітей не було вдома, на порозі з'являється лихий дід. Побачивши Хуху, він обмовляє її рід й кидає у створіння сокиру.
Поранена Хуха залишає те місце й повертається у свій бір до інших хух.
Зимою, коли вона йде на вечірку до старого і мудрого Хо-Суковика, її увагу привертає людський стогін. Серед кучугури снігу вона бачить знесиленого того самого діда, що завдав їх стільки лиха. Дід просив Бога про допомогу, обіцяючи виправитися.
Вона пожаліла старого. Оскільки була дуже мала і не могла нічим зарадити, побігла за подругами. Бо «усі хухи дуже добрі створіння, що приходять на допомогу…Дідові стало тепліше. Він почув, як знову побігла його жилами затужавіла кров».
Та раптом він побачив Хуху, котрій завдав стільки кривди, Він чекав помсти. Від страху «щелепи в нього трусилися, зуби цокотіли, й він не міг вимовити жодного слова».Та дід помилявся.
— Але ж тобі нема чого мене боятися! — продовжувала Моховинка. — Знай, що всі Хухи на світі ніколи не шкодять людям, а, навпаки, дуже часто їм допомагають. Ми — добрі й не пам'ятаємо лихого. Це ж ми, Хухи, допомогли тобі вилізти з намету. А тепер я допоможу тобі вийти й з лісу. Не бійся нічого й іди за мною!
— Тепер вже я буду вдома! — радісно промовив дід. — Як же я тобі віддячу? — спитав він потім Хуху.
— Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності. Але ж на пам'ятку цього дня я просила б тебе ось про що. Не забудь, що ти обіцяв, коли вже замерзав у наметі. А по-друге: розкажи людям, що з тобою трапилось. А тепер ходи здоров!..
«А дід щасливо дійшов до своєї хати й з того часу почав переконувати й дітей, і дорослих, що не слід боятися маленьких, добрих та гарнесеньких Хух...»
Тематика твору: боротьба добра зі злом.
Носії добра – хухи, Хо-Суковик, лісник, кози, діти та їх батьки.
Носії зла – лихий дід.
Казка вчить бути добрим, милосердним, уміти пробачати, не чинити зло, любити природу.
Головний персонаж (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – Хуха-Моховинка.
Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – дід, діти та їхні батьки, лісник, інші хухи, Хо-Суковик, кози Лиска та Оришка.
Образ Хухи
| Пухнаста | Була вона й сама така пухка, як мох . Гарнесенький, м'якесенький. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. |
| Миловидна |
Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братки». Мордочка, мов квіточка. Зраділи дитинчата, коли перед них з'явилося те миле звірятко |
| Відчуває біль | Вона болісно запищала й, шкандибаючи, попід лавками покотилася до дверей. |
| Голосиста | Вона вищала, муркотала під вікнами й під дверима, але ніхто в хаті не чув її ніжного голосочку. Голосок, яку мишки. |
| Обережна | Мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи |
| Її могли бачили добрі люди |
Моховинка наважилась показатись дітям,…вона могла це зробити, бо ж ті дітки були дуже добрі. Коли ніде поблизу не було когось з людей, показувалася дітям |
***
| Любить батьківщину «Рідний Край» | Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину. А це буває дуже, дуже тяжко, й вони гірко плачуть |
| Працьовита |
Зробила на осінь Моховинка собі хатку. Витягла з своїх зимових запасів сухого моху й затулила щільненько вхід у хатку. В лісі вона знайшла маленьку ямочку під каменем, надряпала з-під снігу м'якого моху й зробила собі тимчасову хатинку |
| Метка й швидка |
Між дідовими ногами проскочила надвір. Вискочила вона щілинкою під дверима й побігла до хати. Вона показувала, як по деревах стрибає вивірка. Тоді вона вискочила надвір. Швидше покотила вона туди, куди йшла |
| Налякана | Перелякана Моховинка притьмом плигнула до дверей |
| Самостійна | Лишалося одно: шукати нового помешкання |
| Наполеглива |
Ледве пересувала ноженятами, але ж мандрувала все далі. Бідна ж Хуха бігала навколо дітей й не могла їм нагадати про Лиску, що лежала спутана в хліві. |
| Спостережлива |
Там побачила вона незрозумілі їй величезні білі купи. Прислухалась і впізнала: стогнала якась людина. |
| Привітна та ввічлива |
Вона привіталася й пролізла щілиною під ворітьми в козячий хлівець... На хвилинку забігла в хлівець, попрощалася й красненько подякувала гостинним козам за їхню ласку. «А тепер ходи здоров!» |
| Тужить за батьківщиною | Одного бракувало Моховинці: не було тут ніде поблизу жодної іншої Хухи. А кожний знає, як тяжко жити без рідного товариства в чужій стороні!.. |
| Мрійниця | І Хуха мріяла й удень, і вночі, коли ж прийде час, що вона зможе повернутись до своєї батьківщини |
| Товариська | Стала Хуха-боровинка Хухою хлівною |
| Любить гратися з дітьми, весела |
Гралася з ними, дуже їх бавила. Вони весело забавлялися |
| Допомагає іншим |
Моховинка вболівала, коли кому була якась прикрість, Хуха врятувала свою приятельку Лиску, яка дозволила їй жити в теплому хлівці. «А тепер я допоможу тобі вийти й з лісу». |
| Впевнена у своїх силах | Тепер Моховинка вже й без того не боялася холоду, бо ж вона була зовсім дорослою |
| Добра і співчутлива до інших | Шкода стало Моховинці старого, безпомічного діда |
| Пробачає зло, милосердна | Забула вона й про те, як він зруйнував її хатку та вигнав з батьківщини. Як хотів він її зарубати сокирою та на все життя зробив кривенькою |
| Цікавий оповідач | .. Слухали її цікаві оповідання про те, як цілу зиму прожила вона з козами та людьми. |
Образ хух.
| Сумні та стривожені | Сумно дивилися, як дід рубав сосну, їм було боляче слухать, як плаче та красна троїста сосна |
| Безпорадні та розгублені | Але ж що вони, манесенькі, могли зробити? Як могли їй допомогти? |
| Радість, що проженуть лихого діда | ...поперед пса котили щасливі Хухи.. |
| Голосисті | Там вони пищали, хрокали. Вони тільки пищать, як мишки, або ж муркочуть, як котики |
| Самостійні |
У Хух такий звичай, що кожна доросла Хуха повинна мати свою окрему хатинку. Турбувати ж хоча би і рідних батьків чи там сестер або братів жодна Хуха собі не дозволить |
| Співчутливі | Всі родичі й знайомі кликали Моховинку до себе жити |
| Слабкі та легенькі | Сили вони також не мають, бо легесенькі, як пушинка, а м'якесенькі, як вата |
| Ставали видимі біля добрих людей | Тільки дуже добрі дітки, що ніколи нікого не уразять, тільки ті можуть побачити на власні очі живу Хуху |
| Радісні, родичаються | Всі Хухи-боровинки раділи з її повороту |
| Захоплені слухачі, Цікавість до розповідей | Залюбки вони слухали її цікаві оповідання про те, як цілу зиму прожила вона з козами та людьми |
| Добрі | Недовго довелося й прохати, бо всі Хухи мають добре серце |
| Допомагають іншим |
Хухи мерщій покотили до лісникової хатинки. Вони гуртом кинулись до діда, що вже ледве дихав. Одні огорнули його зі всіх боків своїми теплими кожушками; інші здмухували з нього сніг; інші лапками розгрібали намет. «Знай, що всі Хухи на світі ніколи не шкодять людям, а, навпаки, дуже часто їм допомагають». «Це ж ми, Хухи, допомогли тобі вилізти з намету» |
| Милосердні та незлопам'ятні | «Ми — добрі й не пам'ятаємо лихого» |
| Не чекають подяки | «Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності» |
Образ лісника
| Дбайливий і господарний |
Лісник доглядав, щоб ніхто не кинув сірничка. Великому бору, в якім жила Моховинка, нічого не загрожувало. |
| Спостережливий | Дерева стоять й не поворухнуться, а воно щось шумить та пищить. Чи не Хухи часом? |
| Вправний захисник лісу | Тут його призвичаєне вухо здалеку вловило стук сокири. Він хутчій вхопив рушницю й побіг у ліс |
| Любить тварин | Поперед нього біг його ловецький пес |
Образ Хо-Суковика
| Досвідчений | «По тому, як той дід поспішає та оглядається, я бачу, що він робить не по правді!» |
| Винахідливий та мудрий | «А біжіть лишень, діти, до лісника, пищіть, шкрябайте йому у віконце, аж поки він не прокинеться», «Забіжіть котрийсь по дорозі й до Лісовика, скажіть і йому — він щось вигадає...» |
| Поважний | Якось довелося … іти далеко…на іменини старого, мудрого й всіма поважаного Хо-Суковика |
| Старий | Швиденько вона покотила на Хушині збори, де чекали її веселі вечорниці у старого Хо |
Образ дітей.
| Вродлива дівчинка | Вона була гарнесенька, білява, з блакитними очицями. І одразу сподобалася Моховинці |
| Вродливий хлопчик | Вкупі з дівчинкою щоразу був і манесенький хлопчик. Він був такий самий милий, як і його сестриця |
| Працьовита дівчинка | …Подоїла молочко, щільненько затулила-дверцята й пішла собі. Так щодня приходила вона кілька разів у хлівець |
| Дбають про тварин і менших | Увійшла з дійницею та шматочком хліба, що був дуже смачний. Приносили їй найсмачнішої їжі.. |
| Люблять тварин | Дівчинка пестила кіз, цілувала їх в рожеві мордочки… |
| Добрі | Тільки дуже добрі дітки, що ніколи нікого не уразять, тільки ті можуть побачити на власні очі живу Хуху |
| Вдячні | Так Хуха врятувала свою приятельку Лиску …Діти були їй дуже вдячні. Приносили Моховинці крихітки всього того, що їм давали найсмачнішого |
| Любили бавитись та пустувати | Діти ж запросили Моховинку до хати. Там вони весело забавлялися… |
| Справедливі, правдиві | Не могли вони повірити словам злого діда, що говорив про те, чого сам не знав, а тільки чув від інших, також незнаючих людей. |
| Співчутливі | Жаліли бідну Моховиночку, скрізь шукали її, кликали… |
Образ кози Лиски та кози Оришки.
| Лагідні, співчутливі та добрі | Господарі були лагідні, дуже співчутливо вислухали, яке трапилося їй нещастя, й самі запросили її тут лишитись та оселитись |
| Необережна Лиска | Вночі в ту сітку й заплуталась старша коза Лиска |
| Завзята Лиска | Чим дужче вона борсалася в ній, тим дужче заплутувалась |
| Безпорадна Лиска | Вранці Моховинка побачила Лиску зовсім безпорадною. Вона лежала зі спутаними ногами, голова також застромилася в поплутані мотузки, бідна коза не могла поворухнутись, а тільки жалібно мекала |
| Товариська Оришка | Менша кізка Оришка ходила навколо своєї подружки, лизала її, обнюхувала... |
Образ діда.
| Боягуз | Та тільки ж дід ще здалеку зачув небезпеку й подався тікати |
| Нищить природу |
Він вигнувся, щось блиснуло в повітрі, й те блискуче вдарило по її сосні. Знову аж луна пішла від того дзвінкого удару, а її сосна жалібно застогнала. Біля нього лежала зрубана сосна |
| Переляканий | Тікайте, діти! То ж Хуха! — закричав він страшним голосом… Хуха! — затрусився він і закричав не своїм голосом, шукаючи сокири |
| Жорстокий | Угледівши Моховинку, й кинув на неї сокиру, щоб її вбити |
| Упереджений | Говорив про те, чого сам не знав, а тільки чув від інших, також незнаючих людей |
| Переповнений ненавистю |
А той лихий дід почав її лаяти й ганити увесь Хушачий рід. «То — лихі тварини! Вони тільки те й роблять, що чинять якесь лихо людям. Та й нема ж чого дивуватись, бо то ж — Нечиста Сила!..» |
| Обіцяє виправитись, не втрачає надію | «Коли б мені врятуватися на цей раз, то заприсягаюся, що до смерті вже не зроблю жодного лихого вчинку. Не крастиму, не лаятимусь, нікого, нікого, навіть мухи не скривджу!..» |
| Радий та щасливий від порятунку | Радий та щасливий виліз він з намету й став на снігу |
| Безпомічний | Там стояв безпомічний, мов закам'янілий. |
| Розгублений | Дід все ще стояв нерухомо. Щелепи в нього трусилися, зуби цокотіли, й він не міг вимовити жодного слова. |
| Вдячний за порятунок | Як же я тобі віддячу? — спитав він потім Хуху. Тої ж миті Моховинка зникла, але ж вона ще чула, як дід їй дякував |
| Дотримується обіцянки | А дід щасливо дійшов до своєї хати й з того часу почав переконувати й дітей, і дорослих, що не слід боятися маленьких, добрих та гарнесеньких Хух... |
Чого навчає казка «Хуха-Моховинка»