Тема твору: розповідь про ставлення Олеся до природи, власне світосприйняття, яке відмінне від  діда Прокопа. 

Ідея твору: Оспівування людей з неповторним внутрішнім світом, заклик любити та берегти природу.

Мета твору: тільки добра та милосердна людина може тонко відчувати природу.

Проблематика твору: бережливе ставлення до природи, особистість характеризується гідними вчинками, доброта та милосердя зроблять світ добрішим, індивідуальний підхід у навчальному процесі, нема щастя на чужому нещасті.

 

Композиція твору.

Експозиція: дорога Олеся до школи.

Зав'язка: непорозуміння на уроці малювання між учителькою та учнем.

Розвиток дій: втеча з уроку, блукання верболозами, примирення з Федьком, зустріч з дідом.

Кульмінація: розмова з дідом, непорозуміння та образа.

Розв'язка: вечеря без Олеся, сон хлопця, народження нового дня.

 

Оповідання умовно можна поділити на 4 частини.

1. Дорогою до школи.

2. На уроці.

3. Поїздка з дідом у ліс.

4. Удома та чарівний сон.

 

Жанр твору: оповідання (прозовий твір; обсяг твору приблизно 6 сторінок; зображено мало подій: бійка біля річки, урок у школі, поїздка з дідом за дровами; діють п'ять персонажів: Олесь, учителька, Федько Тойкало, дід Прокіп та мати хлопчика; усі події відбуваються за один день).

 

Короткий виклад твору.

  На початку зими до школи Олеся лежать дві стежки: одна бором, друга — річкою. Мати наказує ходити довшою, проте безпечною дорогою. Олесь слухняний син. «Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ».

  У зимовому лісі «йому подобається робити перші протопти в заметах, …. малювати на снігу всяку всячину» пальцем. «…Хата виходить, з бовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями». Довго милується своїм творінням, поки хтось із двору не нагадає про школу. 

   Дорогою зустрічає дятла на сосні, який «гартованим дзьобом» залишив шишку в дуплі. Спершу хотів її взяти, але передумав: нехай залишиться для дятла. «Притулився вухом до стовбура. ..під корою щось жалібно скрипіло, а внизу під підошвами в Олеся ворушилось коріння — помирає сосна... Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи».

  На мілині, де лід річки міцніший, бігає ватага хлопчаків, кличуть Олеся забавлятися. «Навіщо лід псуєте? — у відповідь Олесь. — Він ще молодий».

Дітвора сміється: дивак. А Федько Тойкало розбишакувато заволав бити Олеся. Ударив та заховався серед хлопців.  

  «Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи. Під ногами …потріскував лід, а біля ока щось обважніло й сіпалось. Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно…. І ввижається Олесеві маленька хата під кущем водяної папороті, а в тій хатці — він біля віконця сидить, рибку стереже». Раптом побачив щуку з пліткою в зубах. «Пусти», — видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду. Його спроба не помогла врятувати малу рибку. «Біля школи теленькнув дзвоник, улігся гамір. А Олесь сидів посеред річки поруч зеленої, з ряскою, калюжі і плакав…Підвівся, запхав книжки в пазуху і поплентався до школи».

    Темою уроку малювання був перегнійний горщик. Олесь, переповнений почуттями, старанно малював дятла. Старенькій вчительці Матильді Петрівні «сподобався дятел, але слідуючи вчительській принциповості додала, що поставить двійку. Доки Матильда Петрівна думала про долю свого авторитету, Олесь вийшов у коридор, похапцем натяг пальтечко і опинився на ґанку...».

    До вечора блукав верболозами, чекав поки закінчаться уроки. «Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину, доки не набив оскоми». 

     Хлопця часто усі називають диваком, дивакуватим. Слухає Олесь і не розуміє: хвалять його чи лають.

    На мосту Олеся чекав Федько Тойкало, поділився теплим пирогом… «Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню».

     По дорозі зустрічає діда Прокопа, вони разом їдуть по солому. Дід любить внука, цікавиться його шкільними успіхами. 

     Його настанови пристосовуватися до життя («А треба — в людях. Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов»), помічати, що погано лежить («Це як путнє щось побачиш — дощечку, скажімо, або гвіздочок — тоді бери»), не дуже зрозумілі доброму та вразливому до чужого болю внукові. Подальша розмова ще більше засмутила Олеся.

— Навіщо стільки беремо? …А якщо коням важко буде? — своєї Олесь.

— Нічого. Зате нам легко. 

Перевантажені коні важко ішли, дід «Прокіп хльоскав батогом і лаявся. А Олесь сердито сопів у нього над вухом і підбивав руку. Замахнеться Прокіп гарненько, цьвох — і мимо.

— Не бий, — благає Олесь. — Бачиш: важко.

Прокіп зітхнув і, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся.

— Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть.

Подався вперед і, обдаючи Олеся прілим духом давно не митої бороди, захарчав у саме вухо:

— Пойняв?

Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках...

   Дома Олесь …поліз на піч. 

Потім дід увійшов до хати, заглянув на піч.

— Змерз, онучку? А ти ножки — на черінь, а зверху кухваєчкою...

Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив.

Прокіп підняв брови сторчака.

— Он диви, чого це він розприндився?

— Геть, не займайте його, — обізвалася мати з хатини. — їжте вже.

— А хіба я що? — мимрив Прокіп. — А йому нічого такого й не казав...

Він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду.

Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята… Народжувався новий день».

 

Тематика твору: бережно відноситися до природи, не втрачати своєї індивідуальності. 

Носії добра – хлопчик Олесь, мати хлопчика.

Носії зла – дід Прокіп, ватага хлопців.

 

Оповідання вчить бути добрим, милосердним, бережно відноситись до природи, не втрачати свою  індивідуальність, гідними поступками прагнути бути особистістю. 

 

Головний персонаж (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – хлопчик Олесь. 

Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – дід Прокіп, мати Олеся, учителька Матильда Петрівна, Федько Токайло, діти, дядьки-сусіди.

 

Образ Олеся.

Портрет

Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ.

Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає, під очима набряка, тому кожен сучок птицею вздрівається.

Слухняний,  слухає настанови мами Олесь смирно стоїть біля порога, слухає
Старанний, наполегливий, гарно вчиться

Відмінники дивилися на свого вчорашнього побратима співчутливо.

А що, поставили п'ятірку?

Любить малювати  Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди…

Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням.

Олесь старанно скрипів олівцем і натхненно прицмакував.

 Має фантазію, творча натура, неповторний внутрішній світ, вміє бачити прекрасне  Дивись, хата виходить, з бовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями.

Течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь. І ввижається Олесеві маленька хата під кущем водяної папороті, а в тій хатці — він біля віконця сидить, рибку стереже. Ось карасик пливе…«Добридень, дядьку! Як поживаєте?».

Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється — і дерева завмирають.

А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята

 Спостережливий  Аж он під старою сосною латка шишок рябіє. Ба! Ще одна впала. Ось де він, дроворуб!

Під корою щось жалібно скрипіло, а внизу під підошвами в Олеся ворушилось коріння — помирає сосна...

 Допитливий Олесь стає навшпиньки й крадькома пнеться на косогір.

Діду, чому дятел шишки їсть, а щука — пліточок?

 Дбає про природу, прагне усіх захистити  Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи.

Навіщо лід псуєте? — у відповідь Олесь. — Він ще молодий.

«Пусти», — видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду.

А я не забрав у дятла шишки, — хвалиться Олесь.

 Пробачає кривдників, не злопам'ятний, товариський  Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи.

Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню.

 Вразливий, добрий  А Олесь сидів посеред річки поруч зеленої, з ряскою, калюжі і плакав.

Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства.

 Спокійний, не бешкетує, сором'язливий  «А ото, мабуть, Наталчин, — кажуть біля тину, помітивши Олеся. — Ба яке смирне...»
 Співчутливий до страждань, небайдужий, чуйний  А якщо коням важко буде? — своєї Олесь.

Прокіп хльоскав батогом і лаявся. А Олесь сердито сопів у нього над вухом і підбивав руку. Замахнеться Прокіп гарненько, цьвох — і мимо.

— Не бий, — благає Олесь. — Бачиш: важко.

 Запальний, впертий  Доки Матильда Петрівна думала про долю свого авторитету, Олесь вийшов у коридор, похапцем натяг пальтечко і опинився на ґанку...
 Принциповий, відчуває неправоту діда  Дома Олесь не став ждати, доки дід з матір'ю скидають солому, швиденько роздягся і поліз на піч.
 Працьовитий  Сідай, внуче, по солому поїдемо.

Товчи, внучку, гніти! — хекав.

 Слабосилий, не дуже витривалий  Спочатку Олесь надолужав, потім заморився і сів.
 Прагне жити по  справедливості, мрійник  Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках.

 

Образ діда Прокопа.

Працьовитий

Коли набирали солому, дід часто сповзав із скирти, нанизував солому на ріжняки і гуцав так, що аж ліса скрипіла.

І знову дерся на скирту.

Цікавиться успіхами Олеся А що, поставили п'ятірку? — питає Прокіп, вишкіряючи десна.
Любить внука

Ет, фармазони... Ти їх не слухай.

Змерз, онучку? А ти ножки — на черінь, а зверху кухваєчкою...

Живе по-хижацьки, не розуміє поведінки внука, вчить пристосовуватись до життєвих умов

Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почо- том... Гульк — уперед вийшов.

Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть.

Навчений досвідом А то вже хто якого поріддя.
Не цурається брати чуже Це як путнє щось побачиш — дощечку, скажімо, або гвіздочок — тоді бери.
Захланний Як навіщо? — озвався з пітьми Прокіп. — Це ж собі, а не тещі. Хе-хе!
Думає тільки про себе, перевантажує коня Нічого. Зате нам легко.
Не співчуває тваринам Прокіп хльоскав батогом і лаявся.
Вважає свої настанови правильними Он диви, чого це він розприндився?
Боїться осуду рідної дочки за свої слова, скритний

А хіба я що? — мимрив Прокіп. — А йому нічого такого й не казав...

Він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду.

 

Образ Федька Тойкала.

Розбишака, забіяка, задиркуватий А Федько Тойкало розбишакувато вишкірив зуби і, вказуючи рукавом на Олеся, заволав так, що шия одразу зробилась тоненькою…
Підступний, боягузливий — Бий зрадника! — підскочив, тицьнув Олеся ліктем під скроню і зник поміж палями.
Совісний, розуміє провину і прагне згладити її

На мосту Олеся дожидав Федько Тойкало … ніяковіючи і втиснув Олесеві в руку подавлений теплий пиріг.

«Забейкався ти», — сказав Федько і почав обминати Олесеві пальтечко.

Заздрить принциповості Олеся — А вчителька сердилась, як ти пішов... ги-ги... страх!
Працьовитий Подався до річки трусити ятері.

План.