Тема твору:  зображення правління князя Ярослава Мудрого та заповіт нащадкам.

Ідея твору: захоплення політичною волею та мудрістю князя - справжнього господаря своєї землі.

Мета твору: слідувати заповітам Ярослава Мудрого, надія і віра в згуртованість народу, мати активну життєву позицію.

Проблематика твору: активна життєва позиція людини, прагнення до знань, захист рідної землі.

 

Композиція твору.

Зав'язка: Ярослав сів на престол. 

Розвиток дій: Україна розцвіла, як пишний сад: Київ Царгородом другим став, човни чужинців знову в Київ поплили, Ярославль свій збудував.  

Кульмінація: перемога над печенігами та заповіт князя. 

Розв'язка: недовго пам'ятали діти мудрий заповіт. 

 

Художні засоби.

Епітети: Ярослав розумний; бідне місто; пишний сад; живий, шумливий Київ; препишний двір; ішли невпинно; чужоземні посланці; пишнім троні; грізним берлом; низько кланялися; грали весело; ситого обіду; муштрованих звірят; народного майна; бивсь хоробро; Боян великий; найславніший із співців; вінок безсмертний; бесмертних слів; дні короткі; в ліпшу сторону; спільної мети; мудрий заповіт.

Порівняння: «зацвіла, як пишний сад», «як про друга, як про сина, дбав про його Ярослав», «а незгода, наче вітер, все по полю рознесе».

Метафора: «сплів йому вінок безсмертний Із пісень безсмертних слів»

Персоніфікація: «пролетіли дні короткі», «тільки мир збере усе, а незгода…все по полю рознесе»

Анафора (єдинопочаток): «Бідувало бідне місто, бідувало і село».

 

Жанр твору: поезія.

 

Короткий виклад твору.

  Після Святополка Окаянного на престол зійшов Ярослав. У спадок князь отримав зруйновані міста й села. 

  Ярослав розбудував державу, підняв рівень Києва до європейського, зробив важливим торговельним центром, оточив оборонними валами, ровами, мурами. До князя приходили чужоземні посли, інші володарі прагнули побувати в столиці, поріднитися з Ярославом. За діла народ назвав свого князя Мудрим. 

   Правитель не хотів воювати, «щоб не нищити народу», проте зумів повернути українські етнічні землі на Заході, перемагав печенігів та черкесів, котрі  нападали на Україну. 

   Перед смертю зібрав синів і дав заповіт, щоб жили у злагоді й примножували славу, добуту предками.

  На жаль, сини не виконали наказ батька. 

 

Тематика твору: активна життєва позиція людини – мудрого господаря своєї землі.

Носії добра – Ярослав, народ, співець Боян, Мстислав.

Носії зла – Святополк Окаянний, Редедя, сини Ярослава.

 

Поезія вчить прагнути до знань, у згоді йти до спільної мети.

Головні персонажі (дійова особа, про яку розповідається протягом усього твору і характер якої розкрито найповніше) – князь Ярослав Мудрий. 

Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – чужоземні посланці, народ, сини князя.

 

Образ Ярослава Мудрого

Князь Київської Русі

Брат четвертий на престолі, 

Ярослав розумний, сів

Дбайливий господар своєї держави

І усю свою увагу 

Ярослав звернув на лад

Невтомний і цілеспрямований

І небавом Україна 

Зацвіла, як пишний сад

Дбає про свій народ

І небавом знову люди 

Багатіти почали

Передбачливий, будівничий та захисник держави

Оточив його валами, 

Ровом, мурами обвів…

Так живий, шумливий 

Київ Царгородом другим став… 

Він твердиню понад Сяном — 

Ярославль свій збудував

Миролюбний

Щоб не нищити народу 

І народного майна, 

Не хотів він воювати, 

Не тягла його війна

Відважний

Та ходив на печенігів 

І черкесів під Кавказ, 

Що на нашу Україну 

Нападали раз у раз

Мудрий державний діяч

Але мудрість Ярослава 

Вся була в його ділах, 

У державнім будівництві, 

Владі, устрою, в судах

Величний, підтримує міжнародні зв'язки

Королі, князі, царі 

Поріднитись з Ярославом, 

Побувати у дворі.

Вдумливий наставник Не сваріться, жийте в згоді

 

План

 

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (з кн. «Княжа Україна») Читати повністю

Після ката Святополка, 

Що замучив трьох братів, 

Брат четвертий на престолі, 

Ярослав розумний, сів.

Святополком Окаянним 

Все зруйноване було. 

Бідувало бідне місто, 

Бідувало і село.

І усю свою увагу 

Ярослав звернув на лад. 

І небавом Україна 

Зацвіла, як пишний сад.

І небавом знову люди 

Багатіти почали, 

І Дніпром човни чужинців 

Знову в Київ поплили.

Греки, німці, італійці, 

Чехи, угри — всі ішли, 

Купували, продавали 

І у Києві жили.

Так живий, шумливий 

Київ Царгородом другим став. 

Як про друга, як про сина, 

Дбав про його Ярослав.

Оточив його валами, 

Ровом, мурами обвів. 

Укріпив його, оздобив 

І препишний двір завів.

До палат ішли невпинно

Чужоземні посланці, 

Князь сидів на пишнім троні 

З грізним берлом у руці.

І, допущені до князя, 

Низько кланялись посли, 

І до ніг дари складали, 

Що з чужини принесли.

В час бенкету на бандурах, 

Гуслях, різних сопілках 

Грали весело музики; 

Вина пінились в чарках.

Співаки пісні співали, 

Скоморохи, штукарі, 

Розважаючи чужинців, 

Метушились у дворі.

Після ситого обіду 

Всі виходили з палат 

Подивитись на верблюдів, 

На муштрованих звірят.

І в Європі честю мали 

Королі, князі, царі 

Поріднитись з Ярославом, 

Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава 

Вся була в його ділах, 

У державнім будівництві, 

Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу 

І народного майна, 

Не хотів він воювати, 

Не тягла його війна.

Він прогнав лише поляків 

І, щоб ворог тихшим став, 

Він твердиню понад Сяном — 

Ярославль свій збудував.

Та ходив на печенігів 

І черкесів під Кавказ, 

Що на нашу Україну 

Нападали раз у раз.

Та з Редедею касозьким 

Ярославів брат Мстислав 

Бивсь хоробро в поєдинку 

І Редедю подолав.

Наш співець Боян великий, 

Найславніший із співців, 

Сплів йому вінок безсмертний 

Із пісень безсмертних слів.

Пролетіли дні короткі... 

Перед смертю Ярослав 

Всіх своїх синів покликав 

І з любов'ю проказав:

«Вас я, діти, покидаю, 

Йду я в ліпшу сторону, 

Але, діти, пам'ятайте 

Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді: 

Тільки мир збере усе, 

А незгода, наче вітер, 

Все по полю рознесе.

Як не будете всі разом 

Йти до спільної мети, 

Ви, державу зруйнувавши, 

Подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю, 

Що придбали вам батьки,

І тинятиметесь всюди, 

Як вигнанці й жебраки».

Та недовго пам'ятали 

Діти мудрий заповіт, 

А нащадки Ярослава 

Осміяли на весь світ...