Тема твору: зображення мудрості та кмітливості малої дівчинки Марусі у відгадуванні загадок пана.
Ідея твору: уславлення мудрості та кмітливості народу.
Мета твору: мудрим не родився, а навчився.
Проблематика твору: знання у житті людини, перемога добра над злом, нема наймудрішої людини, уміти визнавати свої недоліки.
Тематика твору: знання, мудрість та кмітливість допомагають у житті.
Рід літератури: епос.
Жанр: казка.
Вид казки: побутова.
Композиція твору
Експозиція: були два брати.
Зав'язка: багатий брат дав бідному корову.
Розвиток дії: багатий брат хоче забрати корову, брати ідуть позиватися до пана, Маруся допомагає батькові відгадати загадку.
Кульмінація: самовпевнений пан дає Марусі завдання , які не можна виконати.
Розв'язка: мудра та кмітлива дівчина відгадує загадки, пан визнає мудрість та кмітливість Марусі.
Ознаки казки
Казковий початок: «Було собі два брати…»
Слова-повтори: «думав, думав…»
Магічні числа: «зарізала трьох курчат», «дівчина просить зробити три речі для прядіння», загадує Марусі три завдання.
Добро перемагає зло.
Головні персонажі (дійові особи, про яких розповідається протягом усього твору і характер яких розкрито найповніше) – дівчина Маруся та пан.
Другорядні персонажі (дійові особи, які виконують у творі допоміжну роль і допомагають висвітлити характер головного персонажа) – бідний та багатий брат, двоє селян.
Носії добра – бідний брат, дочка Маруся.
Носії зла – пан, багатий брат.
Казка вчить прагнути до знань, не бути зверхнім та самовпевненим, уміти визнавати свої невдачі.
Мудрість (грец.) — це володіння, розумінням та розсудливе і грамотне застосування не лише здобутих знань, але й досвіду, інтуїції.
Короткий виклад твору
Було два брати – один убогий, другий багатий. Дав багатий брат бідному дійну корову, згодом йому стало шкоду, тому попросив корову назад.
Але бідний брат уже відробив за корову, тому вирішили піти позиватися до пана.
А пан наймудрішим себе вважав, вникати у справу не став, а загадав загадку: «Що в світі є ситніше, прудкіше, миліше над усе».
У бідного брата була мудра донька Маруся, вона підказала зажуреному батькові відгадку: «Ситніше над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіше над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліше над усе —сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути».
На ранок у пана бідний брат відгадав загадку. Тоді пан питає хто йому підказав відгадку. Розсердився пан, бо він найрозумніший, а якась проста собі дівка відгадала його загадку.
Тоді пан дає Марусі завдання, яке неможливо виконати: «На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо». А дочка взяла горщечок каші та й каже: «Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, — нехай він виоре ниву, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитися з цих яєць».
Пан знову дає завдання: «Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо». Мудра дівчина просить батька: «Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон».
Пан уже розлючений, що він не мудріший за просту дівчину, і наказує: «Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо». А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса, піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа, узяла зайця під руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Побачив пан, що із цим завдання справилась, наказав прицькувати гостю собаками. А вона випустила зайця, собаки за ним погнались. Дає у світлиці панові горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх, та й вилетів у відчинене вікно!
На той час приходять двоє до пана судитися. Один каже: «Ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша».
Пан радить: «Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить — та й привела». А лоша не знає куди бігти. Тоді Маруся правильно розсудила чоловіків з кобилами: «Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела».
План.
Риси характеру пана та Марусі за побутовою народною казкою «Мудра дівчина». Відповідь підтверджуй цитатами з тексту.
Характеристика пана, Марусі, багатого брата, бідного брата за народною казкою «Мудра дівчина».
Казка "МУДРА ДІВЧИНА" СЛУХАТИ
Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився (виявив співчуття) над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, і каже:
— Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:
— Віддай мені корову назад!
Той каже:
— Брате! Я ж тобі за неї відробив!
— Що ти там відробив, як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному шкода стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позиватися (судитися) до пана.
Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні, то він і каже їм:
— Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
— Кажіть, пане!
— Слухайте: що є у світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:
— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:
— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно і є.
— А яка ж загадка, тату? — Маруся питає.
— Та така: що є у світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
— Е, тату, ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
— Чи ба? — каже батько. — Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
— Ану, відгадали?
— Відгадали, пане, — кажуть обидва.
От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:
— Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе — гроші!
— Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до вбогого:
— Ану, ти!
— Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
— Правда, правда! — каже пан. — Ну, а прудкіш що на світі?
— Прудкіш, пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.
— Так! Ну, а миліш? — питає він.
— А миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
— Так, усе! — говорить пан. — Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?
— Та що ж, пане, — каже вбогий, — є в мене дочка Маруся, так це вона мене так навчила.
Пан аж розсердився:
— Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчат, вигодувала, і щоб твоя дочка спекла їх на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:
— Чого ви, тату, плачете?
— Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчат, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:
— Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, нехай він виоре землю, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитися з цих яєць.
Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:
— Так і так дочка казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:
— Неси своїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче полотно. А не зробить, то буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:
— Чого ви, тату, плачете?
— Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала полотно.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
— Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити...» Потім думав, думав та й каже чоловікові:
— Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!
Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:
— Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.
І розказав їй усе. Маруся каже:
— Не журіться, тату, — все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли (сани), запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана у двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:
— Прицькуйте її собаками!
Ті як прицькували (натравили собаками) її собаками, а вона й випустила зайця.
Собаки погналися за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю, поздоровкалася та й каже:
— Ось вам, пане, гостинець. — Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук (ґанок) та й питає:
— Чого вам, люди добрі?
— Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела (народила) лоша,—один каже.
А другий чоловік каже:
— Ні, брехня, — моя! Розсудіть нас, пане!
От пан думав, думав та й каже:
— Приведіть сюди лоша й кобил: до якої лоша побіжить, — та й привела.
От привели, поставили запряжених кобил, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти, — взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. Дівчина правильно розсудила А Маруся каже:
— Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.
Зараз так і зробили. Пустили їх — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.
