Тема: розповідь про винахідливість запорожців при виборі новобранців для славного війська козацького.
Головна думка: уславлення мужності та винахідливості козаків.
Мета: козаки — славні захисники рідної землі.
Вид літератури: епос.
Жанр: переказ.
Композиція
Експозиція: підмовляють запорожці до себе на Січ хлопця.
Зав’язка: дають завдання зварити кашу, а самі підуть геть.
Розвиток дії: не йдуть запорожці до звареної каші, нерозторопний хлопець починає плакати, не козак він, розторопний та догадливий хлопець ще двічі кричить, не йдуть козаки.
Кульмінація: починає сам їсти зварену кашу.
Розв'язка: хлопець витримав випробування на розторопність, його приймають у товариство.
Будова твору
Зачин: «Запорожці як підмовлять було до себе …».
Головна частина: «Ото звелять йому варити кашу…».
Кінцівка: «І приймають у товариство».
Цитатна характеристика першого хлопця-новачка
|
Розгублений, недогадливий |
«То він гукав, гукав та й давай плакати» |
|
Сердитий, незадоволений |
«От занесла мене нечиста сила між сії запорожці!». «Чого мене понесло між сії запорожці!» |
|
Не готовий до труднощів |
«Лучче б було дома сидіти при батькові та при матері» |
|
Боязкий, нерозторопний |
«А то ще перекипить каша, то прийдуть та битимуть, вражі сини!» «Ой бідна ж моя головонька!» |
|
Непридатний бути козаком |
«Нам таких не треба!» |
Цитатна характеристика другого хлопця-новобранця
|
Розторопний, догадливий |
«Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я й сам їсти» |
|
Хоче стати козаком |
Та ще перед відходом ударить на могилі гопака: «Ой тут мені погуляти на просторі!*» |
|
Веселий, життєрадісний |
«Затягнувши на весь степ козацьку пісню, і піде собі до куреня» |
|
Уміє знайти вихід з будь-якої ситуації |
«Гукав, гукав, аж горло розболілося; та щоб каша не перекипала, то я почав сам їсти» |
|
Придатний бути козаком |
То запорожці, лежачи в траві, і кажуть: «Оце наш!» |
Цитатна характеристика запорожців
|
Відповідальні один за одного |
«Перше пробують, чи годиться бути запорожцем» |
|
Випробовують новачків |
«Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла». «А вони й чують, але не озиваються» |
|
Поблажливі, співчутливі |
«Дадуть тому хлопцеві коня іі грошей на дорогу» |
|
Вимогливі |
«Їдь собі к нечистому! Нам таких не треба!» |
|
Рівні, поважають козака |
«Ну, чуро, уставай! Годі тобі буть хлопцем. Тепер ти — рівний козак» |
|
Братерські, товариські |
«То запорожці споглянуть один на одного … І приймають у товариство» |
Елементи переказу
Зображення побуту козаків.
Персонажами виступають тільки люди.
Невідомі слова: Гетьманщина (напівофіційна назва території лівобережної України, якою управляв гетьман), звелять (накажуть), курган (могила), комиш (очерет), лучче (краще), вражі (ворожі), курінь (будівля для ночівки, зимівки, потім військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі), чура або джура (зброєносець у козацької старшини, тут: козак)
ПРИЙОМ У ЗАПОРОЖЦІ
Запорожці, коли підмовлять, було, до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини1, то перше випробовують його, чи може він стати запорожцем. Ото звелять хлопцеві варити кашу:
— Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла, а ми підемо косити. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган і клич нас, а ми почуємо та й прийдемо.
От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де там їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу й зачне гукати. А вони чують, але не озиваються. То він гукав, гукав та й давай плакати:
— От занесла мене нечиста сила між сії запорожці! Лучче б було дома сидіти при батькові та при матері. А то ще перекипить каша, то прийдуть та битимуть, вражі сини! Ой бідна ж моя головонька! Чого мене понесло між сії запорожці?!
То запорожці, лежачи в траві, вислухають усе та й кажуть:
— Ні, се не наш!
А потім повернуться до куреня, дадуть тому хлопцеві коня й грошей на дорогу та й скажуть:
— Їдь собі к нечистому! Нам таких не треба!
А якщо якийсь буде розторопний та догадливий, то, вийшовши на могилу, кликне разів зо два:
— Гей, панове-молодці! Ідіть кашу їсти!
Та як не озиваються, то він:
— Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я і сам їсти. Та ще перед відходом ударить на могилі гопака: — Ой тут мені погуляти на просторі! — Та затягнувши на весь степ козацьку пісню, і піде собі до куреня, і давай уплітати тую кашу.
То запорожці, лежачи в траві, і кажуть:
— Оце наш!
Та, побравши коси, ідуть до куреня.
А він:
— Де вас до біса носило, панове? Гукав, гукав, аж горло розболілося; та щоб каша не перекипіла, то я почав сам їсти.
То запорожці поглянуть один на одного та й скажуть йому:
— Ну, чуро2, уставай! Годі тобі бути хлопцем. Тепер ти — рівний козак.
І приймають у товариство.
1. Гетьманщина — напівофіційна назва території Лівобережної України, якою в середині ХVІІ ст. управляв гетьман.
2. Чура (джура) — у XVI-XVIII ст. зброєносець у козацької старшини; тут: козак.
Аналіз переказу «Про запорожців»