Тема: зображення боротьби відважного полковника Морозенка з польською шляхтою та його загибель через підступність ворогів. 

Головна думка: уславлення героя визвольної боротьби славного лицаря волі – полковника Морозенка (Станіслава Морозовицького – військово-політичного діяча доби Хмельниччини).

Мета: уславлення доблесті козацького полковника Морозенка.

Рід літератури: епос.

Жанр: переказ.

Композиція

Експозиція: полковник Морозенко – лицар у батька Хмеля (Богдана Хмельницького).

Зав’язка: обложило козацько-селянське військо з усіх сторін Збараж.

Розвиток дії: шляхтич Ярема Вишневецький просить прислати послів в замок на переговори, Морозенко з двома козаками їде на розмову, скипіли ненавистю знать.  

Кульмінація: зрадницькі кулі посипались на послів Хмельницького.

Розв'язка: плакала земля за Морозенком, поховали козаки свого славного побратима.

Цитатна характеристика Морозенка

План

_{ОЙ МОРОЗЕ, МОРОЗЕНКУ}

    _{Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями та ще й під Кам'янцем-Подільським громив з чернею¹ кляту шляхту² голопузу. А ще спільно із загонами Максима Кривоноса здобув Висо­кий Замок у Львові.}

    _{Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Стані­славом Морозовицьким, а став Нестором Мо­розенком. З власної волі зрікся шляхетської віри, бо не міг спокійно дивитися на гірку долю українського люду, що стогнав у панському ярмі та бунтував проти сваволі й безправ'я. А ще розповідають: мав Морозенко розум за де­сятьох і кохався в книгах велемудрих. І полю­бив його Хмель, як сина рідного, і нарік його, орла сизокрилого, полковником за звитяжні битви. А вже чернь простолюдна йшла гріз­ною силою за своїм полковником. Не лякали її ні вогонь, ні вода, ні гармати військ шляхетських. Де пролетить кіннота Морозенка — засіяне поле гидким трупом ворожим.}

    _{Боялася шляхта одного імені Морозенка й за всяку ціну хотіла знищити його. Що тільки не робили підлі пани. Підсилали таєм­них убивць, робили засідки, три рази стріляли по ньому куплені золотом найманці.}

_{— Козацьке тіло шляхетська куля не бере! — сміявся Моро­зенко.}

    _{Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін Збараж, як бджоли вощину. Тісно стало шляхті в замку, що й птиці ніде пролетіти. З луб'янецького горба оглядав Хмельницький поле бою. Кидав проти ворога все нові загони.}

_{— Б'ють козаки панство вельможне, аж пір'я летить! — ви­гукував задоволено гетьман.}

    _{Скликав Хмель своїх полковників на раду й мовив:}

_{— Пан вельможний Ярема Вишневецький просить прислати в замок послів на переговори. Мабуть, надоїла панству здохла ко­нятина... Чи, може, щось хитре надумав підлий Ярема?}

    _{Задумались одчайдушні козацькі голови. І зашуміли пол­ковники.}

_{— За що гинули, проливали кров наші смільчаки?}

_{— Шкода людської крові! — з болем сказав гетьман.}

_{— Краще вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом, аніж слухати його підступні слова й брехливі запевнення, — пе­реконував Богун задуманого Хмеля,}

_{— Хто з вас поїде до Яреми? — спитав Хмель.}

    _{І вийшов до Хмельницького славний лицар Морозенко. По­клонився шановному товариству й промовив:}

_{— Пошліть мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького.}

     _{І наступив ранок шостого липня тисяча шістсот сорок дев'ятого року. Ще сонце не сходило, а наш Нестор Морозенко обміркову­вав з батьком Богданом, що зволить він сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт³?}

     _{На сивому коні в товаристві двох козаків їхав Морозенко до Збаразького замку на розмову з Яремою. Побачили пани, хто до них їде. Жахнулись і скипіли ненавистю. Позбігалася вся знать Речі Посполитої, дали знати Яремі.}

     _{Морозенко їхав повільно. Ще трохи — і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Умить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітер. Посипалися зрадниць­кі кулі на послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Морозенка, друга — у голову, третя — у живіт, І похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще декілька кроків. Налякані вельможі щезли з мурів замку. Ще крок-два — і по­хилився Морозенко на мур фортеці.   Помер стоячи лицар славний. Вітер ломив гілля дерев, а з неба ринув, як із відра, густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком.}

      _{Під зливним дощем схопили козаки тіло полковника і чва­лом привезли до козацького табору в Луб'янки.}

      _{Заплакав гірко гетьман Хмельницький над Морозенком. Наказав урочисто поховати його. Тіло славного лицаря на возі козацькому везли по всіх сотнях, полках. Схилялися додолу полковником. Старі козаки, що не раз дивилися смерті в вічі, нишком утирали сльози. Тяжко сумувала чернь, селяни йшли}

_{за возом з похиленими головами аж до могили Морозенка.}

      _{Тужний спів... Вибухи самопалів. Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов проливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі. І залунала по всій Україні тужлива пісня:}

_{Ой Морозе, Морозенку,}

_{Ти, славний козаче!}

_{За тобою, Морозенку,}

_{Вся Вкраїна плаче.}

_{З діда-прадіда розповідають, що похоронили Морозенка під селом Критівцями, недалеко ставка Звіринець. Ще сьогодні там видніє могила, козацькою звана, де й недавно знайдено шаблю. Може, вона Морозенкова?}

_{^{1. Чернь — простий народ.}}

_{^{2. Шляхта — дрібне польське дворянство.}}

_{^{3. Єзуїт — тут: підступна, лицемірна людина.}}

Чим картина О. Мурашка «Похорон кошового» близька за своїм настроєм до переказу 

Історична пісня "Ой Морозе, Морозенко"