У квітні 1845 року після закінчення Академії мистецтв зі званням «некласного художника» Тарас Шевченко повертається на Україну. Там за дорученням від Київської Археологічної комісії зарисувати історичні пам’ятки працює в різних місцевостях краю, буває як у розкішних будинках панів, так і в убогих хатинках бідних людей. Існуюча соціальна несправедливість переповнює його серце.

    Як згадував у своїх мемуарах лікар Андрій Козачковський, друг Тараса Шевченка, в жовтні – листопаді того року хворий поет змушений був гостювати у нього в Переяславі. У зв’язку з ремонтними роботами в будинку згодом переїхав у с. В’юнище до поміщика-декабриста С. Н. Самойлова.

    Там поет знову захворів, його терміново відправляють в Переяслав до лікаря-друга. Цього разу хвороба (пневмонія) була настільки серйозною, що Тарас Шевченко думав про свої останні дні. Усе те, що накопичилося на серці поета вилилося у вірші «Заповіт» – настанову для свого народу.

    Отже, 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час хвороби був створений знаменитий «Заповіт» Тараса Шевченка. Молодий організм поборов хворобу. Після того було написано ще багато різних творів, проте саме цей вірш Великого Кобзаря став надихаючим закликом до волі для українського народу.