ДАВНЯ ВЕСНА

Історія написання. Вірш «Давня весна» Леся Українка написала у 1894 p. Він увійшов до другої збірки поетеси «Думи і мрії», циклу «Мелодії» (цикл складається з 12 творів, більшість із яких має автобіографічний характер).

Рід літератури: лірика.

Вид лірики: інтимна та пейзажна.

Жанр: вірш.

Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.

Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.

Головна (основна) думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».

Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.

Проблематика: оптимізм і песимізм, людина і природа, душевна розрада і самотність.

Композиція

Експозиція: «була весна...».

Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні. 

Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.

Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».

Художні засоби

Епітети: «весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».

Уособлення (метафора): «весна … летіла», «замиготіло листячко», «прилинули пісні», «весна… цвіла».

Персоніфікація (метафора): «весна грала, сипала», «усе загомоніло — … шум, … луна», «весна…друнки… несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «вітер … заспівав», «гай … відгук … прислав», «душа… не забуде», «весна дала».

Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».

Риторичні оклики: 

«Вона летіла хутко, мов стокрила, 

За нею вслід співучії пташки!»

«Все ожило, усе загомоніло — 

Зелений шум, веселая луна!»

«Ні, не забула!»

Риторичне ствердження: «Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла».

Антитеза (заперечення): «Мене забула радісна весна» — «Ні, не забула!»; «Весни такої не було й не буде» — «Як та була»; «Дарунки всім несе» — «Для мене тільки дару не придбала».

Контраст: «Співало все, сміялось і бриніло, я лежала хвора и самотна».

Синоніми: ожило, загомоніло; співало, бриніло.

Пестливі слова: листячко, білесенькі.

Інверсія: «замиготіло листячко зелене», «була весна весела, щедра, мила», «а з ним прилинули пісні пташині».

Художні образи: весна (пробудження, молодість), природа (радість та краса), дарунки (приємність, сподівання), любий гай (рідна земля), весняна воля (заклик до активного життя), пісні (радіти життю), вікно моєї хатини (привіт зі щасливого світу).

Зорові образи: весна-дівчина сипала квітки, співучії пташки, природа ожила, дарунки, яблуневі гілки, листячко зелене, вікно моєї хатини, гай, цвіт.

Образи кольорів: зелений шум дерев, листячко зелене, білесенькі квітки.

Слухові образи: співучії пташки, весела луна,  усе загомоніло, зелений шум, співало все, сміялось і бриніло, прилинув вітер … заспівав, пісні пташині.

Кількість строф: шість.

Вид строфи: чотиривірш (катрен).

Віршований розмір: п'ятистопний ямб.

U_ / U_ / U_ / U_ / U_ / U

U_ / U_ / U_ / U_ / U_

U_ / U_ / U_ / U_ / U_ / U

U_ / U_ / U_ / U_ / U_

Римування: перехресне (АБАБ)

Рими:  мила – стокрила, квітки – пташки, загомоніло – бриніло, луна – самотна, настала – придбала, ясна – весна, мене – зелене, гілки – квітки, хатині – пташині, заспівав – прислав, забуде – буде, дала – цвіла. 

Асоціативний кущ: «Весна» — «Леся» —  «Оптимізм».  

За вікном ліричної героїні – «весела, щедра, мила», квіткова, пісенна пора. А сама вона – самотня та хвора, у думках розчарування. Але весна – це пора, коли все оживає, співає, радіє, не обминула вона й ліричну героїню. Під впливом весняної краси змінюється її настрій, оживає надія на одужання, утверджується оптимізм. Та давня весна з дарунком від природи запам’яталася поетесі, як дарунок долі, що навчив цінувати найменші радості життя.

Розповідь про дитинство Лесі Українки (1871-1913)