Час написання.

Поему-казку «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Верше поема була опублікована у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії».

 

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: поема-казка.

 

Тема: зображення боротьби простого народу зі своїми поневолювачами, роль поета у цій боротьбі.

Ідея: уславлення вільнодумства та мужності митців (поет), засудження жорстокості та збагачення поневолювачів (Бертольдо).

Основна думка: «проти діла соромного виступає слово праве».

 

Ознаки казки.

Казковий початок: «Десь, колись, в якійсь країні…». 

Слова-повтори: «знаю, знаю», «через доли, через гори», «Боже, боже!», «вранці-рано», «їдуть, їдуть», «що то буде, що то буде?!», «думи-чарівниці», «пісні-слова», «від неділі до неділі» .

Магічні числа: три старшії, три дороги розійшлися, «я один, а їх аж триста», три види  поборів (мита, панщина, податки), три зустрічі поета з лицарем, поет «третій день лежав в недузі», «потрійна стане… потуга».

Казкова кінцівка: «А мені, коли не лаврів, То хоч бубликів дай в’язку»

 

Композиція.

Експозиція: розповідь про поета.

Зав’язка: перша зустріч поета з Бертольдом.

Розвиток дії: поет допомагає Бертольду (складає серенаду для Ізідори,  пісні поета додавали відваги воїнам), Бертольд гнобить свій народ, а поета запрошує на службу до себе.

Кульмінація: відмова поета та його довічне ув'язнення.

Розв’язка: смерть поета, «поетові нащадки слово гостреє гартують».

 

Художні засоби.

Епітети: люди добрі, шум зелений, сумну діброву, пісня дзвінкою і гучною, прудкії коні, лицар лихий, синє море, багатство розкішне і просторе, бистрі, вільні думи, світи надхмарні, вітер дзвінкий, химерний світ, коханої дівчини, недбалу, горду мову, сонечко червоне, зачаровані, пісні чудові, справу пильну, пильная розмова, дівчину любу, журбі тяжкій, гуків чулих, гордо, пишно, променисто світять, золотії зорі, діаманти ясні та прозорі, перлин коштовних, темна туга, одважнеє лицарство, одважне військо, дикії пустині, смутній людині, одважним оком, місто гордеє, уперте, край чужий, ворожі люде, люте військо, співці славутні, струни срібнії, усміхається лукаво, ласкавий пане, величну душу, пишнім замку, вічне свято, правий суд, убрання прехороші, лихі, тривожні вісті, одважний лицар, гарну хату, вигадки лукаві, убогої оселі, запросини веселі, запрошення знаднеє, тихий бренькіт, прудкого слова, гіркий жаль, тяжка туга, діла соромного.

Епітети-прикладки: рими-соколята, думи-чарівниці, багатство-панство.

Сталі епітети: ясні оченьки дівочі, далекої чужини, милої дружини, вільна птиця. 

Гіпербола: «пісня… розходилась по світу стоголосою луною».

Метафори: «Кажуть весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився», «На обличчі у поета Не цвіла урода гожа», «Я на крилах думки лину», «Погляд в темряву втопивши», «химерний, норовистий Кінь поезії крилатий», «Із потоку гуків чулих Серенада виринала», «Всі розкоші, всі вигоди…треба проміняти на далекії походи», «Розливався людський стогін всюди хвилею сумною», «З словом зіллються в темниці гіркий жаль і тяжка туга».

Персоніфікація: «сонечко червоне заховалось за діброву», «час летів», «пісні ідуть по людях», «шум зелений оживляв …діброву», «гомін ближче все лунає», «рими повтікають», «я лиха не боюся, з ним ночую, з ним і днюю», «рими … злетять до мене з неба, то вони мені вполюють», «луною гай озвався», сонечко вже стало на вечірньому упрузі», «стихли сурми, гомін, крики», «тихо стало скрізь у лузі», «сонечко червоне заховалось за діброву», «очі втіхою палали», «співи стихли, потім хутко налетіла літня нічка; дерева шуміли з вітром, гомоніла бистра річка», «усміх донни Ізідори був дедалі все ясніше», «час летів…життя минало … лихо настало», «за морем десь лежало Бусурменське господарство», «щастя панувало», «мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі».

Антитеза: «золотих не хочу лаврів», «мав талан до віршів, не позичений, а власний», «Ізідора зникла …, та зосталася … квітка з рожі і — надія!»,  «Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю», «Пан гуляв у себе в замку,- У ярмі стогнали люде», «В мужика землянка вогка, В пана хата на помості», «У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна», «Вловиш нас сьогодні десять, Завтра двадцять знов настане!», «Бо коли я що дарую, То назад не одбираю», «я не хочу Слави з рук його приймати, Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати», «Не поет, у кого думки Не літають вільно в світі, А заплутались навіки В золотії тонкі сіті», «Золотих не хочу лаврів, — З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду», «Що терпів його я довго, Але більш терпіть не буду», «І тепер нащадки графські Тюрми міцнії будують, А поетові нащадки Слово гостреє гартують», «То скінчиться давня казка,

А настане правда нова».

Архаїзми: граф, графство, герольди, лицарі, донни, лицарство.

Інверсія: «Десь, колись, в якійсь країні проживав поет нещасний», «На обличчі у поета Не цвіла урода гожа», «До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні-слова вислухати» , «Як на те ж, лежав поет наш На самісінькій стежині», «Попереду їхав лицар, Та лихий такий, крий боже» тощо.

Синоніми: пісня «І дзвінкою, і гучною», «гомін, гуки, крики», «ні застави, ні границі», «так запекло, так завзято», «застави та рогатки».

Фразеологізми: «спіймати вітра в полі», «коли не лаврів, то хоч бубликів дай в'язку», «лихий такий, крий боже», «стороною обминаймо», «задам тобі я гарту», «всі ми в божій волі», «рідний край щиріш любити научає нас розлука», «щастя обернулось іншим боком», «робив походи довгі — від порога та до печі», «язиком довгим», «спіймайте вітра в полі», «мов крізь землю провалився», «посхиляли чола в тузі», 

Риторичні запитання: «Та чого там, люди добрі, За новинками впадати?», «Хто ж би міг ще пам'ятати Про якогось там сірому?».

Риторичні оклики: «Ось послухайте, панове!», «Ет, вже ми чували сеє!»,  «От собі — людина божа!, «Розтеклись ловці по гаю, Полювали цілу днину, Та коли б же вполювали Хоч на сміх яку звірину! Той співець — та що робити!», «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!», «Що за диво!», «Чим я маю привернути Серце милої, не знаю!», «На коня!», «Боже, боже! що то може Наробити серенада!..», «Як же бучно, як же втішно Всім гулялось на весіллі!», «Осоружне нам се місто! Хай їй цур, такій облозі! Хай їй цур, самій тій славі! Хай їй цур, тій перемозі!..», «Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором!», «Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф заможний!», «Краще б кинув у болото!».

Анафора: «За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний», «Що не все спокійно в місті; Що співці тю місті ходять». 

Рефрени: «Десь, колись, в якійсь країні», «Ні одна з них Ізідорі!», «Утікай, поки здоровий!».  

Порівняння: «Час летів, немов на крилах», «розливався людський стогін всюди хвилею сумною», «Скрізь гуляю, скрізь буяю, Мов той вітер дзвінкий в полі», «Ізідора Зникла хутко, наче мрія», «Час летів, немов на крилах, І, мов сон, життя минало», «Він живе в свойому графстві, Наче сам король вельможний», «мучились, як в пеклі», «втішався, як у раю», «стоять навколо ліжка, Мов якась таємна рада», «Полетить воно по світі, Наче тая вільна птиця».

Звертання: небоже, ласкавий пане, друже, дружино люба, вельможний пане, панські слуги, клятий. 

Пестливі слова: сонечко, пізненько, оченьки, серденьку, тихенько.

Умовний спосіб: «Хто б схотів, то й був багатий».

 

Віршований розмір: чотиристопний хорей.

Зо   | ло|тих |не   |хо   |чу  |лав|рів,

З ни |ми | ща|стя  |не  |здо |бу  | ду,

Як   | я  |ни  |ми  |у    |він |ча  |юсь

То   | по|е    |том |вже| не |бу  |ду.

_U/ _U/ _U/ _U/ 

 _U/ _U/ _U/ _U/

_U/ _U/ _U/ _U/

_U/ _U/ _U/ _U/

 

Римування: вірш напівбілий, або римований (в його строфах заримована лише половина рядків).

Золотих не хочу лаврів,

З ними щастя не здобуду,

Як я ними увінчаюсь

То поетом вже не буду.

 

Проблематика: роль митця в суспільстві, служіння митця музі та народові, справжня поезія - порадниця та розрадниця людини, людська вдячність та невдячність, відмова від війни, як засобу збагачення, не можна побудувати своє щастя на нещасті іншого, тільки особисто вільна людина може бути щасливою.

 

Цитатна характеристика персонажів.

 

Протиставлення у творі.

Поет ("людина божа") - Бертольдо ("лихий такий, крий боже")

Що «не був співцем поет наш» - Бертольдо ...«Голос маю» 

Поет «мав талан до віршів» - Бертольдо ... «не тямлю віршування»

Співці надихають воїнів у бою - поет розраджує від смутку родини воїнів.

«Бо коли я що дарую» - «То назад не одбираю».

«Люди мучились, як в пеклі» - «Пан втішався, як у раю»

«Пан гуляв у себе в замку» - «У ярмі стогнали люде»

«В мужика землянка вогка» - «В пана хата на помості»

«У мужички руки чорні» - «В пані рученька тендітна»

«Вловиш нас сьогодні десять» - «Завтра двадцять знов настане»

Нащадки поета - нащадок Бертольда.

«І тепер нащадки графські тюрми міцнії будують» - «А поетові нащадки слово гостреє гартують»

«Проти діла соромного» - «Виступає слово праве»

«То скінчиться давня казка» - «А настане правда нова»

 

Іронія в творі.

Слова «лицар» і «лицарство» щодо Бертольда та його воїнів вживаються з іронією, адже таким лицарем Леся Українка вважала саме поета:

Нас таки чимале військо,

Маєм свого отамана,

Він у нас одважний лицар…

У Середньовіччі лицарем називали феодала, котрий належав до військово-дворянського стану, згодом цим словом українці називали людей мужніх, готових до самопожертви, самовідданих захисників волі.

Рядки «поетових пісень» з іронічними нотками:

Був собі одважний лицар,

Нам його згадать до речі,

Він робив походи довгі —

Від порога та до печі.

Він своїм язиком довгим

Руйнував ворожі міста...

...

Я гадаю, талісман сей

Кожен з вас тут знать готовий,

Се буде речення мудре:

«Утікай, поки здоровий!»

«Утікай, поки здоровий!»

З іронією звертається поет до слуг Бертольда:

Ви скажіть свойому пану,

Що готовий я в дорогу,

Тільки хай велить прислати

Слуг ще двох вам на підмогу.

На запросини ласкаві

Я не можу встать з постелі,

Вам нести мене прийдеться

Аж до нової оселі.

 

Сатира в творі.

У сатиричному плані показано взаємини між графом Бертольдом і народом, між Бертольдом та поетом.

Граф привчився до грабунку,

А тепер в своїй країні

Він шукав у тім рятунку.

...

Що за лихо стало в краю, -

Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку, -

І здавалось, що довіку

Все така неволя буде.

Розливався людський стогін

Всюди хвилею сумною,

...

«В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів біліші кості!

У мужички руки чорні,

В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів і кров блакитна!

Мужики цікаві стали,

Чи ті кості білі всюди,

Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди?»

...

Ви скажіть, що я не хочу

Слави з рук його приймати,

Бо лихую тільки славу

Тії руки можуть дати.