Лічилка — це вірш з лічбою, за допомогою якої діти перед грою визначають ролі. Такий віршик також дозволяє під час гри визначити чергу учасників.
Лічилку промовляють в особливому ритмі, який допомагає рахувати.
У багатьох лічилках закодовані числа, такі віршики часто закінчуються словами «… ти». Читаючи лічилку, спочатку слова вимовляють повільно, потім швидко, а закінчують, вказуючи жестом на обраного учасника.
Чому виникли лічилки.
Зазвичай у грі кожен хотів виконувати головну роль. Щоб призначення було справедливим і ніхто не ображався, діти придумали віршовані рядки – лічилки. Перед грою ставали рядочком чи півколом. На кого припадало останнє слово, той і виконував головну роль.
Спільнокореневі слова до слова лічилка – лічба, полічити, лічені, незліченно, незліченні.
А між нами, хлопчаками,
хтось не слухається мами.
Раз, два, три, це,
напевне, будеш ти!
***
Бігла лялька по току
у червонім ковпаку,
їла цукор медок,
вийшов зайчик-корольок.
***
Бігли коні під мостами
з золотими копитами.
Дзень, брязь — вийшов князь!
***
Бігли коні під мостами
З золотими копитами.
Треба стати погадати,
Що тим коням їсти дати.
***
Біля річки, до порогу,
у садочку, на дорогу,
перед сном, коло хатини,
із-за гаю, для дитини,
за горою, попід ліс,
від матусі, через міст,
понад полем, в небеса:
ось лічилочка уся.
***
Бузьок-чапля,
молока крапля
і в горнець, і в скопець,
а сам бузьок — молодець.
***
Від корча до корча —
курочка-тасурочка,
книш-паляниця,
кому доведеться,
той буде жмуриться.
***
Водо, водо холодная,
стечи з мене, нагрій мене.
А з кого не стече,
того сонце спече.
***
Гадуль, гадуль, гадулька,
десь там моя зозулька
по полю літала,
пір'ячко збирала.
Вию, вию, завиваю,
кого хочу — вибираю!
***
— Де стоїш?
— На камені.
— Що п'єш?
— Квас.
— Ану, злови нас. (Н. Забіла)
***
Десять, дев'ять, вісім, сім —
замовкає в небі грім…
Линуть хмари де-не-де.
Далі цифра шість іде.
В лузі скошена трава —
п'ять, чотири, три і два.
Після двійки — одиниця.
От і йди тепер жмуриться!
***
Діти, дітки, дітвора,
всі виходьте із двора.
Хто не заховався, кричіть «ура»!
***
Жабка жабку
узяла за лапку: —
Сиди, мовчи,
не плач, не кричи,
не скигли, не «квач!»,
а то будеш квач!
***
За горами, за лісами
стоїть бочка з пирогами.
Раз, два, три —
то жмурити будеш ти!
***
За горою кам'яною,
За стіною костяною
Там щука-риба грала,
Золотеє перо мала,
Сама собі дивувала,
Що хороше вигравала.
***
Зозуле рябенька,
пташино маленька!
Закуй мені по звичаю,
доки жити в світі маю?
***
Ішла Маринка на стежинку,
загубила там корзинку,
а в корзинці паляниця,
хто знайде, тому жмуриться.
***
Їхав лис через ліс,
Поламав сто коліс,
Треба стати, погадати,
Скільки йому грошей дати.
***
За лісами, за горами,
стоїть бочка з пирогами.
Раз, два, три –
То жмурити будеш ти!
***
Котилася торба
з високого горба.
А в тій торбі
хліб-паляниця,
кому припадеться,
той буде жмуриться.
***
***
Качка з річки йшла,
гурт качок вела:
це — качатко сиве,
це — як жовта слива,
це — брудненький квачик,
це — м’якенький м’ячик,
це — як вовни жменька,
це — кривеньке,
це — сніжок побіг ...
Скільки ж їх усіх?
***
Летів рій бджілок
Зі ста лічилок.
Зійшлися діти,
давай лічити,
бо кожна бджілка —
немов лічилка:
кого укусить —
жмурити мусить.
***
Летіла лелека,
летіла здалека
та й сіла на хаті
зірки рахувати.
Не їла, не спала,
всю ніч рахувала.
А вдосвіта збилась,
зоря покотилась.
Упала додолу
та піжмурці1 в полу2.
Чи в полу, чи в очі
шукай нас до ночі.
1. Піжмурка — гра-хованка.
2. Пола – край кожної з половин одягу, що спереду розгортається.
***
Ми лісочком мандрували,
все довкола рахували.
Раз - суничка, два - малинка,
три - край стежечки ожинка,
а чотири - то чорнички,
що засмаглі мають щічки.
П'ять - грибок-боровичок,
ось минувся вже лісок. (Леся Вознюк)
***
На моїй руці п'ять пальців:
П'ять тримальців,
П'ять стругальців,
П'ять писальців-малювальців.
П'ять лічильців-рахувальців.
Щоб тримать,
Щоб стругать,
Щоб писать,
Щоб малювать
І щоб всіх порахувать:
Раз, два, три, чотири, п'ять. (Лівіу Деляну)
***
Покололо, покотило,
по дорозі волочило.
Сонце, місяць і зірки
на кілочку вийдеш ти!
***
Попіл, попіл, попільниця
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
Синім оком кивала.
А ти, киве, не кивай,
А ти з города втікай.
***
Раз, два, три,
ти до мене не ходи,
бо у мене чорний пес —
як укусить, то умреш!
***
Раз, два, три, чотири,
козі дзвоника вчепили,
коза бігає, кричить,
просить дзвоник відчепить.
***
Раз, два, три, чотири, п'ять!
Вийшов зайчик погулять.
А за ним зайчата
вийшли погуляти.
Перший зайчик білий.
Другий зайчик сірий.
Третій зайчик чорний.
Четвертий проворний,
Ну, а п'ятий знає,
чого не буває. (Ганна Чубач)
***
Раз, два, три, чотири,
мене грамоти учили —
і читати, і писати,
і на конику скакати.
***
Раз, два, три, чотири, п'ять!
П'ятеро пташат летять!
Перше, друге, третє... п'яте.
Йду четвертого шукати» (Борис Стельмах)
***
Раз, два, три, чотири, п'ять —
п'ять горобчиків летять.
Раз, два, три, п'ять —
йду четвертого шукать.
***
Раз, два — дерева.
Три, чотири — вийшли звірі.
П'ять, шість — падолист.
Сім, вісім — птахи в лісі.
Дев'ять, десять — це сунички
Підвели червоні личка.
***
Раз і два — кропива.
Три й чотири — по квартирі.
П'ять і шість — їде гість.
Сім і вісім — чорним лісом.
Дев'ять, десять…Більше ста —
він везе тобі листа.
Там — державна таємниця,
і тобі тепер жмуриться.
(Лідія Повх)
***
Раз лічилка, два — це гілка:
три горішки з'їла білка,
Щоб лишилось трішки
З чотирьох горішків.
***
Сів метелик на травичку
і сказав таку дрібничку:
— Один, два, три —
вийдеш ти.
***
Сітка, вітка,
Дуб, дубки –
Поставали козаки,
Шабельками брязь –
вийди князь!
***
Сидить жаба під корчем,
Зачинає рити,
На кого це слово впаде,
Той буде жмурити.
***
Тікав заєць через міст.
Довгі вуха, куций хвіст.
А ти далі не тікай,
рахувати починай,
раз, два, три — вийди ти.
***
Федір, Сидір і Каленик
Збудували тут куреник.
У куренику сидять,
по варенику їдять.
В нас вареників немає,
Хто жмуритись починає?
***
Ходить лялька по току
в червоному ковпаку. —
Мамко, голубко,
поший мені льольку (дитячу сорочку)
з червоного шовку.
Шовк у болоті,
пан у золоті.
Дзінь, брязь,
вийшов князь.
***
Ходить бусол по болоту,
Просить хлопців на роботу.
Хлопці кажуть:
- Не піду!
Бусол каже:
- Заплачу!
***
Я жмурюсь, заплющив очі.
Всі ховайтесь, хто де хоче!
Вмить розбіглась дітвора.
Йти шукать мені пора.
Більш не буду я чекать:
Один, два, три — іду шукать!
***
ЯЛИНКОВА ЛІЧИЛКА
Ми чіпляли на ялинку
кульки, дощик, мандаринки,
шишки, хлопавки, горішки
і смачних цукерок трішки,
а іще поглянь сюди:
є гірлянди в три ряди!
***
ЛІСОВА ЛІЧИЛКА
Раз і два.
Раз і два.
В нас лічилка — лісова!
В лісі — дерево дуплисте,
а в дуплі живе сова,
що жовтаві очі має,
спить — удень.
Вночі — літає.
Добрий сну,
сові приснись!
Я — ховаюсь!
Ти — жмурись!
(Григорій Чубай)
ЛІЧИЛКА
Ти я — метелик,
я — джмелятко,
ти — маленький,
я — малятко.
Хто до танцю має хист?
Хто найкращий танцюрист?
З нас один на луг летить.
У квітках тобі жмурить.
(Марія Людкевич)
ЛІЧИЛКА-БЕЗКОНЕЧКА
Раз і два — росла трава,
три, чотири — покосили,
п'ять — на сонечку сушили,
шість — в копичку поскладали
сім — корівку годували,
вісім — молочко давала,
дев'ять — діток напувала,
десять — привела телятко.
Починаймо все спочатку.
Раз і два — росла трава...
(Леся Вознюк)
ЛІЧИЛКА
Слухай, як лічити слід:
я — кульбаба, ти — кульдід,
слухай, як лічити слід:
я — кульбаба, ти — кульдід.
Я — весна, а ти — зима.
Був мороз — тепер нема!
(Анатолій Камінчук)