Лічить Осінь листя на деревах
Красне Літечко попрощалось з усіма деревами. Без сонячних промінчиків Небо посіріло. А Осінь ніяк за роботу не береться. Не золотить листочки. Дерево неподалік ставка зовсім зажурилося. Чує холод пронизує коріння. Вода по стовбурі тече не ніжно, мов пазурами дере клітинки.
Загомоніли листочки між собою:
— Ще зелений зовсім я.
— І я.
— Водиці хочу, та вода від холоду не та.
— Десь забарилась осінь золота.
— Чи бува не застудилась?
— Чи бува не заблудилась?
— Як любе дерево захистити від Морозу, що вже на нашому порозі?
— Скоріш гукаємо за порою золотою.
Розповіли брати-листочки іншим листочкам у лісі про біду, що може трапитись з усіма деревами. Вирішили листяні дерева покликати Вітер на допомогу. Зашуміли, заспівали, пританцьовуючи на гіллі, зелені листочки. Наробили шуму-галасу на весь ліс. Розбудили осінь, що міцно спала у своєму замкові. І хутко золота пора до роботи взялась. Золотава палітра перед нею, верткий пензлик у руці. Жовтогаряча фарба зігріває один за одним кожний листочок. Лічить осінь золоте листя. Не може залишити зеленим жодного, не може бути байдужою до їхньої просьби.
А потім кожен листочок у осінньому танкові станцює на подяку Осені. Їхні улюблені дерева заснуть зимовим сном. Так вони чекатимуть до тих пір, поки не повернеться чарівна Весна.
***
Постаріла, стомилась Осінь. Сіла на пеньочку. Пригадалось їй, як чарівна фея подарувала чотирьом порам року дивовижні подарунки. Зима дістала білосніжну шубку. Весна – кольорове намисто. Літо – зелений капелюх. Осені дістався золотий пензлик. З того часу засипає Зима все навколо снігом, Весна розцвітає неймовірним цвітом, Літо в зеленому капелюсі бавиться в хованки серед зелені. А Осінь стала дивовижною золотою художницею. Тільки вона лічить листя на деревах. Знає в лице кожний листочок. Використовує всі відтінки червоного кольору, тому кожен стає особливим.
Серед спогадів прислухалась осінь: не то шурхіт, не то шепіт від дерева чути. Верба росла тут поруч. То її листочки розмовляють між собою:
— Дивися який я гарний. Увесь золотий.
— А я пурпуровий.
— Найкраща художниця тепер наша Осінь.
— Дивіться. Я вишневий. Нагадую перехожим про вареники з вишнями.
— Бурячковий я, немов смачний борщ.
Раптом налетів Вітер. Дмухнув щосили і позбавив Осінь останньої забави.
Осінній танець
Якось виросли при дорозі тополі.
І їхні зелені листочки дуже загордилися. Одні поперед одними гіллям до неба тягнуться. Вже й перешіптуватися перестали. Усе вищими ростуть дерева.
Побачила таку сумну картину Осінь. Узяла свого чарівного пензля. Як позолотила Осінь листя, закружляло воно в танку. Зашепотіло одне з одним.
Зраділи листочки і зраділа Осінь, що помирила всі листочки. Від того часу восени танцює і шепоче золоте листя довкола.
Чому восени листя стає золотим та опадає