Біля одного високого лісу була невелика галявина. Звичайнісінька ніби галявинка, але з усіх грибів там росли тільки червоненькі мухомори. З ними дружило червоне сонечко, адже вони були подібні цятками: білими у грибів та чорними у комахи. Серед зеленої травиці цвіли кольорові квіточки. Усім було дуже добре.
Але так тривало недовго. Щороку, коли наближалась дощова осінь, на галявину поспішав старий-престарий Боровик з лісу. Він приносив перші жовтенькі листочки. Сонечко сідало на крислатий бриль гостя із лісу, щоб показувати йому своїх друзів. Боровик дбайливо вкривав мухоморів листям. Адже він добре знав, що незабаром грибна пора. Прийдуть грибники. Вони дуже не люблять ці отруйні гриби. Дехто з них затоптує мухоморів. І старих, і молодих.
Старенький Боровик знав, що мухоморів полюбляють деякі тварини. Вони навіть лікують їх від глистів. Але ж гриби не вміють говорити! Боровик поспішав рятувати мухоморів, бо не міг розповісти про це грибникам. (Р. Дар)
