© Барна Р., 2019
Серія "Вчимось разом" до підручника
"Українська мова. Буквар 1 клас Пономарьова К."
(використані цитати з підручника у лапках або прописом)
СТОРІНКА 88
� Ки-ця — друг, ком-п'ю-тер — друг: я лю-блю дру-жи-ти. Дру-зі — рі-чка, ліс і луг, і книж-ки, і кві-ти. Ще я по-дру-жу з Ми-шком і з ве-се-лу-ном Са-шком, та з На-тал-кою, я-ка змай-стру-ва-ла лі-та-ка. А-дже дру-зів, ка-же та-то, не бу-ва-є за-ба-га-то (Н. Поклад)
� Свар-ка
Ра-но-вран-ці за дрі-бни-чки по-сва-ри-лись дві се-стри-чки.
— Не чі-пай мо-є-ї книж-ки! Не бе-ри ве-дме-дя Ми-шки!
— Ві-дда-вай мій о-лі-вець, що по-ла-ма-ний кі-нець! І шма-ток о-то-ї стрі-чки, і ляль-ко-ві че-ре-ви-чки.
— В мій ку-то-чок не хо-ди! Ми у свар-ці на-зав-жди!
По-сі-да-ли по ку-тках, на-ду-ли-ся — гля-нуть страх! А на-дво-рі дощ і ві-тер, ду-же сум-но так си-ді-ти! Де не гля-неш — скрізь кра-плин-ки, на-віть про-сві-тку не-ма. ...По-че-ка-ли дві хви-лин-ки, о-бер-ну-лись крадь-ко-ма. Вдвох о-дра-зу о-бер-ну-лись, не хо-ті-ли — а всмі-хну-лись. Що за гра на са-мо-ті? Вже й ляль-ки я-кісь не ті... І, за-був-ши всі дрі-бни-чки, по-ми-ри-лись дві се-стри-чки (М. Пригара)
СТОРІНКА 89
� 1) Рано-вранці за дрібнички посварились дві сестрички
2) А надворі дощ і вітер
3) Не хотіли — а всміхнулись
СТОРІНКА 90
� Одя-гну сьо-го-дні зран-ку свя-тко-ве вбра-ння, бо у ме-не ни-ні свя-то — день на-ро-дже-ння!
� Заголовок: «День народження», «Живий подарунок»
Най-кра-щий день
У-се-та-ки най-кра-щий день — це день на-ро-дже-ння. Так ду-ма-ють у-сі хло-пчи-ки й дів-ча-тка. У цьо-му ще раз пе-ре-ко-нав-ся Сер-гій-ко.
Сьо-го-дні Сер-гій-ко-ві сім ро-ків. На свя-тко-вий о-бід прий-шли йо-го дру-зі. Ко-жен при-ві-тав і-ме-ни-нни-ка і вру-чив по-да-ру-нок. Ста-сик по-да-ру-вав ма-шин-ку, Ва-силь-ко — бла-ки-тний лі-та-чок, Ко-стик — кон-стру-ктор, Вла-дик — аль-бом і ко-льо-ро-ві о-лів-ці. Гля-нув Сер-гій-ко на Мар'-ян-ку, і ра-ді-сно за-би-ло-ся сер-це. Дів-чин-ка три-ма-ла ко-ро-бо-чку з ма-лень-ким ко-ше-ням. Жи-вий по-да-ру-нок!
— Ві-та-ю те-бе, Сер-гій-ку, — ска-за-ла Мар'-ян-ка. — Сьо-го-дні в те-бе ста-не на о-дно-го дру-га біль-ше.
— Ду-же дя-ку-ю, — ска-зав хло-пчик і при-тис до гру-дей пу-хкень-кий жи-вий клу-бо-чок (М. Бабенко)
СТОРІНКА 91
� 1) До Сергійка прийшли п’ятеро друзів: Стасик, Василько, Костик, Владик, Мар'янка
2) Стасик подарував машинку, Василько — блакитний літачок, Костик — конструктор, Владик — альбом і кольорові олівці, а Мар'янка — маленького кошеня
3) Маленьке кошеня стало новим другом Сергійка
� Художник забув намалювати Костика, котрий подарував конструктор
� Як я святкую свій день народження...
СТОРІНКА 92
� Хто жар-ту-є?
Ці сло-ва, ці СЛО-ВА при-не-сла ме-ні СО-ВА. Їй при-снив-ся див-ний СОН, що прий-шов до не-ї СЛОН. Він зри-вав із гіл-ки СИ-ВУ, си-ню-ва-ту, спі-лу СЛИ-ВУ. По-тім слон пі-шов у КА-СУ, по-тім за-ві-тав до КЛА-СУ, де нав-ча-ла-ся СО-ВА, що ска-за-ла ці СЛО-ВА. Хто із вас нам роз-ши-фру-є, що за бу-ква так жар-ту-є? (Н. Кир'ян)
Відгадка: «ел»
� Заголовок: «Цікава гра», «Школа на піску»
Мур-чик і Жмур-чик
Мур-чик і Жмур-чик си-ді-ли на бе-ре-зі. Во-ни ди-ви-ли-ся на во-ду. То-ді Мур-чик про-гор-нув пі-сок та й ка-же:
— Сі-дай ти по той бік, а я по цей, та й бу-де-мо в шко-лу гра-ти.
— Як?
— Я на-пи-шу сло-во й про-чи-та-ю з цьо-го кін-ця, а ти про-чи-та-єш з то-го кін-ця.
— До-бре.
Мур-чик пи-ше ла-пко-ю на пі-ску: РИС. Жмур-чик чи-та-є: СИР. І о-близу-є-ться:
— А-га, в ме-не сма-чні-ше!
Мур-чик пи-ше: ТІК. Жмур-чик чи-та-є: КІТ. То-ді Мур-чик пи-ше: КО-ТОК. А Жмур-чик ди-ви-ться — аж і в ньо-го КО-ТОК.
— Он я-кий ти хи-трий... — Жмур-чик сти-ра-є ла-пкою і пи-ше сво-є.
— Ой, по-топ! — за-кри-чав Мур-чик і ви-ско-чив на кру-чу.
— І в ме-не: ПО-ТОП. А я й не бо-ю-ся, — смі-є-ться Жмур-чик і про-гор-та-є хво-сти-ком пі-сок (Д. Чередниченко)
СТОРІНКА 93
� 1) Є слова, що однаково читаються справа наліво і навпаки. Вони називаються паліндромами
2) Кінцева буква одного слова має стати початковою літерою для наступного слова
СТОРІНКА 94
� Хто здо-ро-вий, той смі-є-ться. Все йо-му в жи-тті вда-є-ться. Він у-мі-є пра-цю-ва-ти, вчи-тись і від-по-чи-ва-ти. Хто здо-ро-вий, той не пла-че. Жде йо-го в жи-тті у-да-ча
� Здо-ро-вим будь!
З фіз-куль-ту-ро-ю ми дру-жим рі-зні впра-ви лю-бим ду-же. «Раз, два, три, чо-ти-ри!» — чу-ти з на-шо-ї квар-ти-ри.
Глянь: без ми-ла і во-ди-ці у-ми-ва-ю-ться дві ки-ці. Язи-чком вми-ва-ю-ться, ла-пка-ми вти-ра-ю-ться.
Я до кра-на сам ді-ста-ну, у-ми-ва-юсь бі-ля кра-на. Ми-лю ми-лом що-ки, ши-ю і во-до-ю до-бре ми-ю.
Кро-ле-ня-та — гля-нуть лю-бо, об мор-квин-ки чи-стять зу-би. І то-му в них зуб-ки ці-лі — го-стрі-го-стрі, бі-лі-бі-лі.
В ме-не щі-то-чка зу-бна, по-ди-ві-ться: ось во-на! Звер-ху вниз і нав-па-ки чи-щу зу-би за-люб-ки.
Но-сить пів-ник-спі-ву-нець на го-лів-ці гре-бі-нець. Гре-бін-цем тим, зна-є ко-жний, при-че-са-ти-ся не мо-жна.
А у ме-не, а у ме-не є гре-бі-но-чка зе-ле-на. Я ні-ко-го не про-шу — сам го-лів-ку при-че-шу (Г. Бойко)
СТОРІНКА 95
� 1) Щоби бути здоровим, треба дружити з фізкультурою, умиватися, чистити зуби, бути охайним
2) Найцінніше для кожної людини – це здоров'я
3) У віршику дві киці, багато кроленят, є півник
� Що корисного робиш для здоров'я?
СТОРІНКА 96
� За-ди-ви-лось со-не-чко на ма-лень-ку Со-не-чку: Со-не-чка у-ми-та, Со-не-чка о-ді-та, чи-сті че-ре-ви-чки, у ко-си-чках стрі-чки. У-смі-хну-лось со-не-чко до ма-ло-ї Со-не-чки (Г. Бойко)
� Заголовок «Порада», «Барвиста порада», «Кольорова розмова»
Ко-ри-сна ро-змо-ва
Ви-би-ра-ла-ся ма-ти з ма-ло-ю до-не-чко-ю до ба-бу-ні в го-сті. О-дя-гла дів-чин-ку в но-вень-ку спі-дни-чку, ви-ши-ту блу-зо-чку. По-са-ди-ла до-ню пе-ред дзер-ка-лом і ста-ла че-пу-ри-ти. Роз-чі-су-ва-ла сві-тле во-ло-сся, за-плі-та-ла ко-си-чки, вплі-та-ла в них кра-си-ві стрі-чки. До-ня ті-ши-ла-ся стрі-чка-ми. А по-тім спи-та-ла:
— Ма-мо, я-ко-го во-ни ко-льо-ру?
— Го-лу-бі, як тво-ї о-чка, — ска-за-ла ма-ма.
Спо-до-ба-лось до-ні, що в не-ї о-че-ня-та, як не-за-буд-ки. По-ду-ма-ла тро-хи й зно-ву за-пи-та-ла:
— А як-і мо-ї ко-си, ма-мо?
— Зо-ло-ті, до-ню, як пше-ни-чне ко-ло-сся.
— А гу-би, ма-мо?
— Чер-во-ні, — ска-за-ла ма-ти.
— Чер-во-ні, як що, ма-мо?
— Чер-во-ні, як я-гід-ки ма-ли-ни. А те-пер, до-ню, я в те-бе щось спи-та-ю. Я-ко-го ко-льо-ру зем-ля?
— О, це я зна-ю, ма-мо. Зем-ля чор-на.
— Чор-на, як що, до-ню?
Гля-ну-ла дів-чин-ка на сво-ї ру-че-ня-та, за-со-ро-ми-ла-ся й ві-дра-зу по-бі-гла до у-ми-валь-ни-ка...(за Т. Білецькою)
СТОРІНКА 97
� 1 Мати з малою донечкою збиралися до бабуні в гості
2 Дівчинка засоромилась, бо не мила руки