...

                           ЯЛИНКА МОГО ДИТИНСТВА. Спогади

    Мені дев'ять, а братику — другий. Ми чекаємо Нового 1945-го року і сподіваємося, що нарешті закінчиться війна. Я вдома: відкрилися рани на обморожених ногах, і до школи на свято я не дійду.

    Війна відкотилася вже далеченько. Ялинкових прикрас — невеличка коробочка від ліків. Треба щось вигадувати. На столі клаптики паперу, ножиці з округлими загнутими кінцями, нитки і жмут житньої соломи. Як мало... Найпростіше — нарізати намисто із соломинок. Трубочки розділити синіми зірочками з обкладинки зошита. Ще можна використати довгі смужки рудого паперу — незадруковані береги довоєнних газет. А тут — о радість! — мама (а вона лікар) приносить папір... із соломи! Писати на ньому незручно, а для вирізування саме те, що треба. Отак і здійснюється моя задумка — прикрасити ялинку звірятами. Нічого, що іграшки солом'яного кольору — в моїй уяві вони золоті, як з магазину.

   Найперша — кицька. Он сидить, муркоче, слідкуючи за моїми витівками. Ні, дві кицьки — аркушик складаю вдвоє, мордочка до мордочки, хвостики нарізно, трішки куціші й пишніші, щоб не обірвалися. Далі — білочка. Ні — дві білочки, вгощають одна одну горішками. А ось ведмедик — один, більшенький. Він схожий на мого плюшевого улюбленця, який загубився на дорогах війни. Ще — і обов'язково — зайчики. Вони зі сніжно-білого паперу, їх ціла вервечка — куці хвостики, вушка вгору, взялися за лапки і танцюють у колі. Для пташок вирізаю крильця та хвостики і прикріплюю до грудочок воску, які мені дала бабуся. Сніжинки, море білюсіньких сніжинок і ліхтариків. Ось де є розгулятися фантазії. А ще роблю з паперу мереживні сіточки, в яких будуть висіти на ялиночці нехитрі ласощі. Ці саморобні прикраси видаються мені справжнім багатством. Лягаючи спати, я дивлюся на прикрашене деревце і починаю вигадувати історії, пригоди моїм звірятам. Вони погойдуються, мерехтять і розчиняються в темряві...

  Але запах хвої і шелест паперового мережива не полишатиме мене все життя. І досі не згасає моя любов до мистецтва витинанки. Усе життя мене супроводжує КАЗКА — не подарована, не куплена, а створена власними руками та уявою.                                      (Тамара Коломієць).

1. Про які часи згадує поетеса? Як їй вдалося прикрасити ялинку?

Поетеса згадує повоєнні часи після другої світової війни. Вона прикрасила ялинку саморобними витинанками.

2. Що в її спогадах тебе здивувало, схвилювало?

Мене схвилювало те, яким важким було життя після війни, холод, голод, хвороби. Діти не мали радісного дитинства. Я теж робила іграшку на уроці трудового навчання. Вона дуже потішила мене. Проте, на відміну від поетеси, у кожного тепер є багато куплених гарних ялинкових прикрас. 

3. Поміркуйте разом над змістом останнього речення спогадів поетеси.

Усе життя мене супроводжує КАЗКА — не подарована, не куплена, а створена власними руками та уявою.

4.  Які казки, що вийшли з-під пера Тамари Опанасівни, ви можете назвати?

У творчому доробку письменниці — понад 30 збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок: «Пастушок» (1961), «Хиталочка-гойдалочка» (1965, 1969, 1983), «Помічники» (1965, 2014), «Недобрий чоловік Нехай» (1967, 2012), «Біб-бобище» (1968, 1977, 1989), «Луговий аеродром» (1972), «Хто розсипав роси?» (1975), «Візьму вербову гілочку» (1983), «Найперша стежечка» (1985, 2006), «Гарна хатка у курчатка» (1989, 1990, 1991, 2002, 2003), «Де ховає сонце роси» (2006), «Бринчики-мізинчики» (2012) та інші. А для найменшеньких читачів, які тільки засвоюють перші літери — чудові абетки: «Веселе місто Алфавіт», «Хто нам літери приніс», «Абетка», «Зоопарк від А до Я». Найвідоміші її книги: «Починаються дива», «Жмурки», «Пісенька про гнома», «Пісня джерельця», «Дощик-накрапайчик».

5.  Розкажіть про улюблену ялинкову прикрасу вашої родини.  

 

...